Самотужки підіймала на ноги,

оплачувала навчання та давала ще на

кишенькові витрати. Знаєте, коли мені було 15 років, я вже працювала офіціанткою у невеликому кафе. А ще роздавала листівки, няньчилася з сусідськими дітками, була

репетитором математики.

Мама ще часто їздила у Польщу на заробітки. Ми помалу відкладали гроші, зробили ремонт у нашій двокімнатній квартирі.

Тоді у нас все було добре. До появи

Володі…

Я вже навчалася в університеті, коли мама познайомила зі своїм новим кавалером – власне,

Володимиром. Не можу сказати, що я до нього

тепло ставилася, він мені був чужою людиною.

Просто незнайомий дядько, який живе з моєю мамою і все. Я не хотіла пхати носа у їх особисте життя. І, якщо чесно мені було байдуже.

Зараз я живу на орендованій квартирі. Переїхала ще до знайомства мами та Володі. Тоді якраз

мала роботу з нормальним доходом, тому могла

собі дозволити жити окремо. Звісно, я їй трішки допомагала. Наприклад, оплачу комунальні послуги, курʼєром пришлю продукти з магазину

або ж куплю нову сумочку.

Коли ж Володя переїхав до мами, то я припинила платити за комунальні послуги. І раз він сам до

мене подзвонив:

• У нас заборгованість!
• І що? Ти не можеш заплатити? Я вже там давно

не живу.

– Ні, бо я тут не прописаний. Ти маєш платити, бо

тут живе твоя мама!

Класно, правда? Я заплатила за той місяць, але попередила маму, що більше не збираюся утримувати її кавалера. Але кошти на ліки надсилала. Та ще їздила з нею до лікарні на

огляди.

Однак, у мами було давно хворе серце.

Лікарі попереджали, що вона може складно перенести операцію. Та і я сама помітила, як

мама день за днем згасала.

Цього літа її не стало. Всі витрати на похорон я платила з власної кишені. Володя допомагав хіба горілку пити на поминках і все. Але ввечері, коли я прибирала за гостями, він сказав

таку дуже дивну фразу “Треба завтра друга

покликати, нехай замки вріже”.

Через 3 дні приходжу на квартиру – а там дійсно нові замки! Телефоную до Володі, а він, знаєте,

що каже? “Ти тут не живеш давно, тому я

поставив нові замки”.

Моя мама навіть не була розписала з Володею, вони просто жили разом. І тепер, коли її не стало, він намагається привласнити собі нашу квартиру.

Я б дуже хотіла повернутися на нашу з мамою квартиру, адже це памʼять про неї. А тут якийсь

чужий мужик буде командувати!

Мало того, Володя погрожує мені

судом, мовляв, я хочу аферами отримати житло.

От скажіть, а хіба по закону я, як спадкоємиця, не

маю права на це претендувати?

Словом, ця епопея триває вже 3 місяць. Я звернулася до суду, найняла адвокатів, була в нотаріуса. І всі в один голос кажуть, що правда на моєму боці. Тільки Володя ще жодного разу навіть на засідання не прийшов. Я з вже всіх друзів просила, аби вони допомогли витурити того нахабу з квартири. Але нічого не допомагає!

Знаєте, це не просто квартира, а місце, де жила моя мама. І де минуло моє дитинство. Тому я не збираюся дарувати її якомусь пройдисвіту!

Добре, що мама не дожила до цього скандалу.

Інакше вона б точно ще раз Богові душу віддала.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки

“Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими

читачами. Надсилайте на пошту

[email protected]