Після весілля син привів свою дружину у мій дім. Я мешкаю у трикімнатній квартирі і була не проти такого їх рішення. Діти з часом назбирали б собі на власне житло, зекономили гроші. Так було б набагато краще і швидше!

Олегу вже 36 років, а він і досі живе зі мною. Працює звичайним менеджером у магазині, а невістка – фармацевт. Разом ми вже так 13 років, але ні Іра, ні Діма про окрему квартиру не згадують. При тому, що до війни вони періодично їздили закордон на сезон на якісь заробітки. Звісно, вони у квартирі ремонт зробили, машину купили і двох дітей мають – це теж не малі витрати. У сина є дві доньки, мої онучки. Старшій – 10, молодшій – 7.

Спершу наше спільне життя складалось добре. Іра гарна господиня, вона все швидко встигала робити, як то кажуть “горіло у руках”. От це про мою невістку. 

Але тоді пішли діти. У квартирі поступово з’являлись розкидані іграшки та одяг. Постійний шум і галас дітей мене почали стомлювати. Олег з Ірою ще молоді і періодично запрошували гостей, що давалось в знаки. Я до такого не звикла.

Тому з часом ми стали набридати одне одному і заважати. Стосунки вже не такі, як були раніше. Ми часто сваримось через побутові речі, бо у кожного своє бачення “як правильно”.

Невістка вже й почала ділити полички в холодильнику та окремо ставити у ванній шампуні, мило та порошки. Раз я випадково взяла трохи гелю для прання, аби пляму замочити – то такий скандал був, жах! Іра нарікала, що я її оббираю постійно Тож тепер вона всі ті речі принципово забирає собі в спальню на ніч. 

 До того ж  вирішила, що вона господиня у моїй квартирі. То гостей запросить без дозволу чи з сусідкою каву на кухні п’є. А я не можу навіть спокійно повечеряти, все чекаю, як кухня звільниться.

 Та це не найцікавіше. Днями мій син мене дуже “порадував” своїм рішенням щодо нашого квартирного питання:

– Мамо, я знаю, як зробити краще. От цей варіант спрацює на 100%! Мій знайомий на роботі порадив таку схему. 

–  І як? 

– Ми продамо цю квартиру. Потім ти купуємо собі однушку, а ми двушку. Я вже дивився на деякі варіанти. 

– Що??

– Ти сама, для чого тобі три кімнати? І так постійно на роботі, вдома тебе нема. Тим паче, я бачив, що біля того заводу. де ти працюєш, є малосімейки.

– Ні! Я проти! Хочете мати квартиру – то купіть, а не розпоряджаєтесь моєю.

– Знаєш, мамо, могла і поступитися. В країні війна, долар росте, я ніяк не можу на заробітки виїхати! 

Син з невісткою ображені на мене, але з квартири не йдуть. Принципово зранку навіть не вітаються. Але я не піду на ці поступки. Вони дорослі люди, повинні самі розбиратися. 

Як ви вважаєте, я правильно зробила?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело