Микола забіг у квартиру і з порога вигукнув:

– Мамо, ми з Ганною збираємося подати заяву в ЗАГС!

Настрій у його матері Марини одразу зіпсувався. Адже вона мати і син має, перш аніж йти на такий крок, порадитись з нею.

Марина посміхнулася й сказала крізь зуби:

– І хто ж вона така?

– Ми з нею в інституті вчилися! – відповів Микола. – Вона на три курси молодша за мене.

– Ніби ж усіх гідних дівчат у вашому інституті я знала, але ніякої Ганни серед них не було, – похмуро сказала мати.

– Мамо, яка різниця, знала ти, чи ні? – Микола постарався посперечатися, хоча й знав, що це все марно.

– Я хочу, щоб мій син знайшов гідну дівчину з багатими батьками. Ось ти знаєш, хто її батьки?

– Вони на заводі працюють…

– На заводі?! – ахнула Марина. – Синку, ти взагалі, чи що? У нас чотирикімнатна квартира в елітному будинку, і ту сюди приведеш дівку, у якої батьки на заводі працюють?!

Вона поставила перед сином тарілку з м’ясом та овочами:

– Сідай, їж!

Настрій у Миколи зіпсувався, і він став похмуро жувати, а мати ставила чергові питання і давала поради:

– Ви з нею давно зустрічаєтеся?

– Чотири місяці.

– От і скажи їй, хай спочатку інститут закінчить і стане на ноги, – махнула рукою Марина. – Хоча, про що я говорю?

– Мамо, у нас буде дитина…

– Що-о-о?! – Марина оторопіла від почутого.

– Термін – два місяці…

Жінка щось швидко подумки рахувала.

– Так ти ж у цей час відпочивав за кордоном, – нарешті сказала вона.

– Мамо, це сталося, коли я повернувся.

– Як ти був недолугим, так і лишився. Як ти не зрозумієш, що ти в неї далеко не перший. Народить вона тобі чужу дитину, і будеш її виховувати. Я хочу свого внука!

– І що тепер робити?

– Як що? Поясни цій.., – вона довго шукала відповідне слово, але так і не знайшла. – Одним словом, щоб духу її тут не було!

…Ганна, побачивши свого коханого, кинулася назустріч.

Дівчина розгублено зупинилася перед ним – обійми не розкриті, радості на його обличчі немає…

– Миколо, що сталося?

– Нам із тобою треба розлучитися.

– Чому? – посмішка остаточно зійшла з обличчя дівчини.

– Рано тобі заміж виходити… Треба інститут закінчити…

– Ти ж учора зовсім інше говорив, хто тобі все це сказав?

– Мати… Ой! – хлопець зрозумів, що сказав зайве.

– Он воно що? І що тобі ще твоя матуся сказала?

– Каже, що в тебе дитина не моя…

– Ах ти ж.., – дівчина застигла від почутого.

– Одним словом, Ганно, ось тобі гроші зробиш цей… Ну щоб не було нічого…

Дівчина різко розвернулася і вся в сльозах, пішла геть…

…Додому Микола прийшов похнюплений.

– Що, синку? – мати зазирнула йому в очі. – Розійшовся з нею?

– Так.

– От і добре. Сьогодні до нас прийде Раїса Сергіївна зі своєю донькою Тетяною.

– Якою Тетяною? – не зрозумів Микола.

– Синку, ти що? Раїса Сергіївна дружина заступника мера нашого міста.

– А-а-а, ця Тетяна?

– Синку, вона дуже хороша дівчина і в неї дуже поважні батьки. Уяви, які перспективи перед тобою відкриються?

…– Мамо, мамо! – Ганна забігла в квартиру і кинулася до матері. – Ми з Миколою розлучилися…

– Ви ж збиралися, заяву в ЗАГС подавати…

– Він вважає, що у мене дитина не від нього!

– Ганно, ти вагітна?!

До вечора вони разом із матір’ю плакали. Прийшов батько, розібравшись у чомусь справа, владним голосом прийняв рішення:

– Народжуй, якщо так сталося! Виховаємо…

…Ганна вийшла з відділу з хорошим настроєм. Олег сьогодні натякнув про кохання:

– Він, звісно, далеко не красень, але йому тридцять, а мені двадцять дев’ять, – думала жінка. – Тато буде не проти віддати свою дочку за свого заступника. Він часто приходить до нас у гості, але до батька. Схоже, тато його спеціально приводить. Олег у захваті від мого Ярослава. Синочок у мене красень і розумний, незважаючи на свої сім рочків. Вони один одному подобаються.

Ганна замріяно посміхнулася.

– Але найголовніше, я, здається, закохалася в Олега по-справжньому…

Ганна підійшла до своєї автівки. Автомобіль начальниці відділу і дочки директора заводу стояв, звичайно, на спецстоянці.

Ворота прохідної відкрилися миттєво, тільки-но вона під’їхала.

На телефоні заграла мелодія.

– Так, мамо? – відповіла Ганна.

– Я з Ярославом у центрі, це тобі по дорозі. Підбери нас!

– Що ви там робите?

– Мені ноутбук вибирали. Він же ж у нас фахівець з цієї справи.

Ганна жила з батьками у величезному котеджі і, повертаючись з роботи, часто їх підвозила.

Бабуся з онуком уже чекали на неї біля магазину. Всі сіли в машину.

– Мамо, ми бабусі такий класний компʼютер купили, – гордо сказав син.

– Ганно, зупини біля того магазину! Треба обмити вдалу покупку.

Машина зупинилася біля магазину, де продавалася свіжа кондитерка.

– Мамо, сиди, я сама куплю! – Ганна вийшла з машини.

– Я з тобою, – поряд тут же опинився син.

– Куди ж без тебе? Ти у нас головний порадник. Ходімо!

Після ретельного вибору вони купили те, що сподобалося обом і радісні вийшли з магазину.

Раптом Ганна побачила якогось молодика, який ішов поруч із літньою жінкою.

Вона придивилася до нього й очам своїм не повірила…

…Щось Миколі, як він вважав, не щастило в житті. Вже тридцять два, а ні сім’ї, ні дітей. Ті дівчата, які подобалися йому, не подобалися мамі, яка вважала, що у її єдиного красеня сина має бути гідна дружина із багатої родини.

Дівчата з багатих сімей швидко розчаровувалися в такому нареченому, як Микола, який був далеко не молодий, до того ж, він так і не знайшов свого місця в житті.

Після інституту Микола працював у невеликій фірмі батька. Як працював? Просто рахувався там на посаді.

Невдовзі фірма збанкрутувала. Розрахувалися за боргами й залишилися ні з чим.

Батько тепер працював у якогось друга, Микола роботу змінював майже кожен місяць, а Марина працювати зовсім не звикла.

Тим не менш, вона продовжувала шукати синові наречену з багатої поважної родини. Ось і сьогодні, вона повернулася додому з радісною посмішкою на обличчі:

– Синку, збирайся! Ми йдемо в гості до моєї подруги. Там будуть дівчата із поважних сімей.

– Мамо, ну скільки можна?!

– Миколо, тобі тридцять два, пора вже сім’ю завести. Дочекаюся я онуків, чи ні?

– Ось і головне, що тридцять два, – пробурчав Микола, але встав і почав збиратися. Все ж таки якась розвага, не сидіти ж весь вечір удома.

Микола йшов мовчки з задумливим обличчям, а його мати безмовно гомоніла про те, як треба поводитися з дівчатами, і мріяла, яким її син буде щасливим…

Раптом вона зустрілася з якоюсь жінкою з дитиною, які виходили із магазину.

– А не можна обережніше? – одразу пробурчала Марина.

І тут вона звернула увагу, що її син ніби застиг, трохи отямившись, він злегка вклонився:

– Здрастуй, Ганно!

– Здрастуй, Миколо! – з якоюсь байдужістю сказала жінка і несподівано запитала: – Ця твоя мама?

– Так…

Марина не могла зрозуміти, що відбувається. Вона й гадки не мала, що це за жінка. І тут її погляд затримався на хлопчику, а серце стрепенулося – той, як дві краплі води, був схожий на її сина в дитинстві…

– Вибач, ми поспішаємо! – сказала жінка і разом із сином попрямувала до машини.

– Синку, це хто? – запитала Марина, коли машина поїхала.

– Ганна із сином…

– Хлопчик так схожий на тебе.

– Мабуть, він мій син, – з тугою в голосі сказав Микола.

– Твій син?! А чому ти про нього нічого не говорив?!

– Говорив. Ми з Ганною навіть збиралися одружитися років сім-вісім тому, – син важко зітхнув. – Але ти, мамо, була проти…

– Як він схожий на тебе! – з тугою в голосі знову повторила Марина.

…Марина вранці кудись пішла. Микола поки що спав. На чергову роботу він зазвичай починав влаштовуватись з понеділка, а сьогодні субота, можна й поспати гарненько.

Мати прямо влетіла в кімнату сина і вигукнула:

– Микольцю, вставай!

– Ти чого? – той сів на ліжко протираючи очі.

– Слухай, що я дізналася! Твоя Ганна – дочка директора заводу!

Вона похитала пальцем.

– Великого заводу.

– Ну і що зараз про це говорити?

– Синку, – Марина, аж стрепенулася. – Уявляєш? Вона все ще незаміжня.

– Мамо, і що з цього?

– Я дізналася її номер телефону, – жінка поклала перед сином листочок. – Дзвони зараз же!

– Що я їй скажу?

– Миколо, ти про що говориш? Скажи, що любиш! Сьогодні субота запроси кудись погуляти із сином.

– Гаразд, зараз, – пробурчав син і попрямував у ванну.

Він довго не наважувався, але все ж таки набрав номер Ганни.

– Це хто? – почувся у слухавці її голос.

– Привіт, Ганно! Це я, Микола.

– І що ж тобі треба?

– Давай зустрінемося, поговоримо…

– Ох… Ти спізнився на вісім років, Микольцю. Більше мені не дзвони!

Ганна поклала слухавку.

Микола довго дивився на свій телефон, поки не підійшла мати.

– Ну що? – запитала вона.

– Вона не хоче зі мною розмовляти… – пробурмотів Микола.

…А, тим часом, Ганні було точно не до Миколи. Треба готуватися.

Олег зробив їй пропозицію, і сьогодні у гості прийдуть його батьки!