Донька вийшла заміж, і їм із чоловіком ніде було жити. Тому я, не вагаючись, поступилася своєю квартирою й переїхала до мами в її однокімнатне помешкання.

Мого чоловіка не стало, коли Вірі було всього лише вісім років. Самостійно виховувати дитину було неймовірно складно. У ті важкі часи мене дуже підтримувала мама, і без її допомоги я б не справилася.

Час минав. Віра закінчила університет, зустріла Ореста, і вони вирішили побратися.

Спершу я планувала переселити маму до себе, а молодятам віддати її квартиру. Але під час сватання сваха одразу заявила, що це поганий варіант, адже коли народяться діти, однієї кімнати буде недостатньо. Я зважила її зауваження і погодилася.

Невдовзі зателефонувала мати зятя і запитала, коли я планую робити ремонт для молодої сім’ї. Спершу я не зрозуміла її натяку. Квартира була чистою і доглянутою, хоч і без сучасних оновлень.

Я відповіла, що якщо їй не подобається стан помешкання, вона може допомогти з ремонтом.

– Чому я повинна вкладати гроші в чуже майно? – різко відповіла сваха.

Це мене вразило і засмутило, але я промовчала. У результаті молодята оселилися в моїй квартирі, а я переїхала до мами. Я намагалася не бути нав’язливою і приходила тільки тоді, коли мене запрошували, хоч ключі у мене й були. Я вважала, що особистий простір – це важливо для всіх.

Сваха ж, навпаки, почала навідуватися до них постійно.

Перед Новим роком я пішла на ринок по продукти. Цього разу купила трохи більше, ніж зазвичай, щоб занести частину Вірі. Сумки були важкими, і діставати телефон для дзвінка було незручно. Тож я вирішила зайти без попередження.

Зайшла на кухню й побачила, як сваха п’є чай. На столі лежав список продуктів і страв, які вони планували готувати до Нового року.

Як з’ясувалося, сваха збиралася святкувати зі своїм чоловіком і сином у домі Віри та Ореста.

Все було б не так прикро, якби донька запросила мене або мою маму. Але цього не сталося. У той момент мені стало неймовірно боляче.

А як би ви вчинили в такій ситуації?