Коли Сергій зайшов до хати Вероніка оторопіла, вона впізнала його одразу. Стільки літ пройшло а вона його ще не забула.

Так почала свою розповідь Вероніка, ми познайомилися з нею в Італії, нас звела заробітчанська доля як багатьох жінок, що відірвані від свого дому.

І тут на чужині стають рідними близькими сестрами і подругами допомагаючи одна одній. Після того як сина Вероніки не стало а потім і чоловіка, жінка залишилася сама в купленій хаті в селі недалеко від батька Вероніки.

Повернулася в рідне село після довгих років проживання поза межами України, де вчилася і залишилася працювати разом з чоловіком. А коли не стало матері вирішили жити поруч з батьком, обох вже давно тягнуло додому до свого села на свою рідну Волинь.

В один з чергових приїздів подивилися і купили хату недалеко від батька приїхали і розпочали доводити все до ладу як
хотілося обом.

Але біда прийшла несподівано ніби чекала десь за рогом. Занедужав син і його не стало, все задля чого жили втратило сенс, жінка плакала ночами аби не видів чоловік.

До півроку у Володі, чоловіка не витримало серце, так жила Вероніка між цвинтарем і хатою як у сні.

Батько гладив по плечі доньку і говорив: -Сподіваюся ти мене чуєш доню, живи бо як же я без тебе, не залишай одного, старий я, живи

Одного разу переглядаючи альбом зі старими фотографіями наткнулася на одну з далекого минулого з юності Вероніки. З фото на жінку дивилися очі Сергія.

Як же це було давно аж не віриться що й справді було, Вероніка була закохана до нестями не могла уявити своє життя без
нього. Батько побачивши фотографію сказав їй, що був тут Сергій недавно на цвинтар до батьків приїжджав, хату продав і хто зна де він.

Розійшлися через свої язики, молоді були, ось так і розійшлися. Хату куплену з чоловіком Вероніка продала, а
за гроші зробили в батьківській хаті ванну і туалет трохи підладили аби як в людей і так жили.

Люди їздили на заробітки за кордон а Вероніка й не думала. “Навіщо мені те, для кого зароблятиму? досить так як є”. Не думала не планувала, не збиралася нікуди їхати одного разу прийшла в гості сусідка Таня, що вже була на заробітках в Італії поговорили розказала як там за кордоном живеться нашим жінкам.

А потім запропонувала підмінити її на роботі на два місяці бо мала багато справ поробити вдома. А роботу мала добру не хотіла залишати.

Вероніка сама й не знає як так сталося, але вона погодилася з допомогою Тані її взяли на роботу без мови і без документів. Так вона опинилася в Італії в Римі двом стареньким допомагала, вчила мову. Вони добрі до неї були, непросто було мені але почала розуміти, вчилася італійської кухні.

Приїхала Таня і разом з синьорою вговорили Вероніку залишитися працювати в родині в сестри чоловіка якому був необхідний догляд. Потім як всі зробила документи і залишилася.Сімейні пакетні тури

Приїхала додому батько ще сам собі давав раду, зрозумів що так буде краще для доньки і ось аж не віриться вже майже 10 років як Вероніка тут.

Заробивши грошей вирішила купити квартиру в Луцьку, місто жінці подобалося хотілося там жити. Знайшла таку квартиру як хотіла і купила але вести те все до ладу вирішила запросити бригаду тепер це не проблема замовляєш і тобі роблять, плати тільки гроші. Зателефонувала домовилася на чекала коли прийде спеціаліст щоб оцінити фронт роботи і які матеріали потрібно купити.

Прийшов Сергій не вірилося ні йому ні Вероніці не вірили очі що бачили, це було неможливо, але він стояв тут навпроти. “Оце так зустріч “- промовив Сергій а жінка не могла сказати й цього.

Сергій знав, що вона втратила сина й чоловіка а Вероніка про нього не знала нічого. Чоловік сам розповів, що він теж вдівець, він я все залишив доньці а собі купив квартиру аж у Луцьку і організував власну фірму по ремонту квартир.

Він встав і пригорнув її до себе і Вероніка розплакалася, чекала цього дня плакала за всім, за втраченим, за не прожитим, за долею, за роками що пішли.

Вероніка та Сергій ще не можуть прийти до тями, так було все несподівано, що вони ще не до кінця вірять у своє щастя.

Валентина Довга