— Знову цілий день дивилася серіали! — чоловік відчинив двері своїм ключем і нечутно з’явився на порозі. Поліна 5 хвилин тому лягла на диван і включила улюблений серіал. 

Жінка цілими днями виконувала домашню роботу: прибиралася, прала, прасувала, гуляла з сином. Надвечір вона так втомлювалася, що ледве стояла на ногах. Пристрасне кохання, турботу і увагу до героїні Поліна бачила лише по телевізору. Доброго слова від чоловіка вона не чула з медового місяця. Андрій постійно дорікав дружині.

— Я цілими днями на роботі працює, щоб сім’ю прогодувати, а ти на шиї у мене сидиш, цілими днями біля телевізора валяєшся! Говорила мені мати, не одружуйся з цією ледаркою, а я її не послухав. Думав, жити сім’єю буде легше.

Всі докори були несправедливі, але Поліна лише пирхнула. Вона вже багато разів пояснювала чоловікові, чим займається за його відсутності. Але Андрій наполегливо не помічав, що підлога чиста, прасована білизна акуратно лежить у шафах, а в холодильнику завжди наготовлено на 2 дні вперед. Але чоловік не вгавав:

— Що мовчиш? Сказати нема чого? Хоч би вечерю розігріла чоловікові! Одні серіали на думці! Тільки такі не розумні жінки, як ти їх і дивляться! От мама б давно вже на кухні клопотала, то ти з нею жити не захотіла!

— От і жив би сам зі своєю мамою, а я зі свекрухою жити не збираюсь! Не вмієш розмовляти з дружиною, от і йди собі вечерю розігрівай! — Поліна зробила звук гучнішим. Вона не хотіла починати сварку, у сусідній кімнаті спав син.

– Ну, я тобі це пригадаю! — Андрій окинув дружину невдоволеним поглядом і гордо вийшов. 

Поліна пропустила кілька сцен і не розуміла суті того, що відбувається на екрані. Вона вийшла з себе і не могла заспокоїтися. Як же це? Андрій так гарно залицявся, умовляв вийти за нього заміж, а в житті виявився прискіпливим та егоїстичним. А головне, він постійно ображав її, називав не розумною та лінивою.

Насправді Поліна чудово справлялася з роллю господині. Син часто нездужав, і вона вирішила не водити його до ясельної групи, а почекати до 3х років. Коли декрет закінчиться, вона зможе вийти на роботу та заробляти сама. Тоді вже ніхто не скаже, що вона сидить на шиї.

Андрій добре знав Поліну і вмів виводити її з себе, навіть якщо вона не збиралася сваритися. Вивів її з себе і одразу заспокоївся. Любить виводити її на емоції, ображати, дратувати. Що за поганий характер? Своє сімейне життя жінка представляла зовсім інакше і була розчарована.

Поліна замислилась. Навряд чи за такого ставлення до неї та її жіночої праці подружнє життя буде щасливим. Їй хотілося тепла, турботи, радості від її присутності. Вчора чоловік побачив її на вулиці, вона йшла з малюком із поліклініки. Хоч би усмішка, крапелька радості промайнула на його обличчі. Ні, Андрій глянув похмуро, не сказав ні слова і пройшов повз, ніби вони незнайомі. Начебто б непогана людина, але якась холодна, непривітна. Розлучатися Поліна поки що не планувала: куди вона піде одна з дитиною, батьки живуть далеко. Але як до нього достукатися, щоби навчити цінувати її, поважати її як господиню, визнавати її внесок у сім’ю.

Поліна вирішила порадитись із подругою. Наталка розлучилася з чоловіком, жила як хотіла і ні від кого не залежала. От би їй жити так само! Вже краще одній, ніж із цим вічно незадоволеним буркуном!

Поліна змахнула сльозу, відійшла до вікна, щоб чоловік не почув і дістала телефон.

– Наталко, привіт! Як справи? — сумно промовила Поліна. – Мені потрібна твоя допомога.

— Що, знову чоловік тебе діставав? – здогадалася подруга.

— Ти одразу все розумієш, а от вдома мене ніхто розуміти не хоче! Цілими днями працюю, мию, перу, прасую, з синочком вожуся — і все не так. Вдома чистота, обід приготовлений, у холодильнику продуктів запас завжди. Синочок у мене завжди чистенький, доглянутий. І що йому ще треба? Бурчить постійно, каже, що я цілими днями без діла сиджу. Він що, не помічає нічого?

— Просто він хоче, щоб ти йому одному приділялаувагу. Адже ти не залізна, всю роботу по дому робиш, втомлюєшся, нехай після роботи допомагає. Може ж він із сином погуляти чи посуд помити!

— Що ти, у нього корона з голови впаде, якщо він займатиметься домашніми справами. Та я й сама впораюся, хоч раз помітив би, як у нас затишно, як я добре готую. З’їсть вечерю, і  ніколи не похвалить. Усе маму нахвалює, а мати його готувати взагалі не вміє, кине все одразу в суп і варить.

– Ти поясни йому, розкажи, які справи ти за день зробила.

— Багато разів вже намагалася пояснити, тільки він мене не чує. Та ще й дорікає постійно, що я в нього на шиї сиджу. Слова якісь знаходить, образливі. Йому просто подобається зі мною так поводитися. Як гадаєш, що мені робити?

— Знаєш, подруго, я могла б з ним поговорити, але ж ти знаєш, як твій чоловік до мене ставиться. Тобі самій треба його провчити, на місце поставити, щоб не кортіло свій характер показувати! І щоб зрозумів, що дружину треба поважати. Він без тебе ніхто! Теж мені вихователь знайшовся. На себе краще подивився б. Але я дещо придумала, слухай!

Вислухавши подругу, Поліна засміялася:

— Думаєш, вийде?

– Обов’язково вийде! Давай, дій.

Наступного ранку, коли чоловік пішов на роботу, Поліна взялася за справу: розкидала речі по підлозі, зім’яла і сунула в машину зовсім ще не брудні речі, сорочки чоловіка, розкидала іграшки по всій квартирі, поставила на стіл немитий посуд. Синочок з подивом дивився на матір. Поліна задоволено посміхнулася і почала одягати дитину.

— Ходімо, Вітя, ми з тобою і тіткою Наталкою їдемо дивитися мультики!

– Мультики?

— Так, ​​синку!

Весь день Поліна з подругою Наталією та синком провели в торговому центрі, сходили в кіно, їли морозиво. Вітя був щасливий, подруги теж чудово провели час. Повернулися вони пізно, вже стемніло. Чоловік зустрів її на порозі в обуренні:

– Де ти була? Що за безлад у квартирі? Я місця собі не знаходив! Думав, що з вами щось трапилося!

— А в чому річ? — безтурботно спитала Поліна. Ми з Наталкою в торговий центр Вітю возили, треба ж дитині розвиватися! А що не таке?

— Ти подивися, що твориться вдома!

– А, це! Так я сьогодні нічого не робила. Доведеться тобі взяти ганчірку, все прибрати. А вечері сьогодні не буде, готуй сам. А я щось втомилася, піду полежу. До речі, я тепер щодня ходитиму на виставки, кіно, театр. Нехай син із дитинства зі справжнім мистецтвом знайомиться. Ти ж сам говорив, дивимось із дитиною цілий день серіали, ніякого розвитку.

Андрій розгубився:

– Як це? А як я? Я втомився на роботі!

– Зміна заняття є відпочинок! То, здається, класик казав? Сьогодні ти за порядок відповідаєш. А я подивлюся, чи вмієш жити самостійно. І пальцем показуватиму, якщо що не так. Ти зазвичай так робиш? Розлучуся я з тобою, мабуть, Андрію. Який від тебе толк? Тільки сваритися і вмієш. Знайду собі хорошого чоловіка, який любитиме мене, про Вітю дбати. І допомагатиме, а не дорікати шматком хліба! Адже я не хатня робітниця, а дружина. От і обов’язки по дому ділитимемо навпіл.

– Ось як ти заговорила! Знову Наталка тобі всякого нарадила? А нічого, що чужий чоловік мого сина виховуватиме?

— Ти мене тільки все виховуєш, а на дитину не маєш часу. Тобі ж відпочивати треба після роботи, а я навіть телевізор подивитися не маю права. Тож сьогодні у мене вихідний. — Поліна посміхнулась про себе і пішла дивитись телепередачу. Син узяв іграшкового слоника і вмостився на підлозі біля мами. Все-таки добре вони сьогодні з мамою провели час.

— А що ж тут тяжкого, піду і приберу, — пробурчав чоловік і подався прибирати квартиру.

Тільки до ночі Андрій закінчив прибирання, увімкнув пральну машинку і поплентався на кухню готувати макарони по-флотськи. Вечеряли пізно, коли дитина вже заснула.

— Ну як тобі домашні справи? Справді, я весь день нічого не роблю?

Андрій опустив голову:

-Пробач мені, Поліна! Я був неправий. Тепер я зрозумів, що тобі доводиться важко, адже я тобі зовсім не допомагав. Ти гарна господиня. Звичайно, я й раніше бачив, що вдома чистота, вечеря приготовлена ​​і син доглянутий. Просто я хотів виглядати справжнім чоловіком, господарем. А господар має бути суворим! Насправді я люблю тебе, жити без тебе не можу. А дістаю тебе, щоб ти звернула увагу на мене!

– Я теж люблю тебе, Андрію. Але якщо так продовжуватиметься, я від тебе піду. Хіба, щоб самоствердитися, треба дружину ображати? Такий розклад мене зовсім не влаштовує. А кохання та підтримка ще нікому не завадили бути мужнім!