Стрілка годинника еталонно знищувала чергові секунди, невидимим молоточком відбиваючи тик-так і повільно наближаючи наступну хвилину, останню цієї години. А далі опівдні прийде важливе госте. Вероніка нервувала.

Це буде перше знайомство з матір’ю Діми. Він сказав, що вона не строга, проста жінка, яка точно не буде ні до чого чіплятися. Але дівчині все одно не хотілося давати приводів.

Постаралася, щоб до приходу Олени Сергіївни все було готове. Трохи перестаралася. Вже 20 хвилин сиділа, поправляючи серветки, і поглядала на годинник.

І цей тик-так починав її нервувати. Сподівалася, що Діма з мамою не спізнюватимуться. І ось остання хвилина.

Вероніка стежила за стрілкою, а її серце билося дедалі сильніше. Ось-ось, година ікс дедалі ближче. Начебто люди, як годинник, хвилину в хвилину приходять до призначеного часу.

Але як тільки стрілка годинника стала на 12, за дверима почувся інший тик-так. У коридорі чиїсь каблучки застукали по плитці. Вероніка насупилась від такого дисонансу.

Хтось грубо увірвався до її ритму. Але внутрішньому обуренню перешкодив дзвінок у двері. Олена Сергіївна виявилася непростою жінкою.

Виглядала не те щоб на мільйон, але прагнула цього. Високі підбори, сукня трохи вище колін, ділового фасону, попелясті локони, рожевий блиск на губах, легкі тіні, пухнаста туш на віях. Вероніка, мабуть, помітила кожну деталь.

Мимоволі виправила свою зачіску і впевнено посміхнулася. Не суперниця, але гідна їй. Майбутня свекруха недаремно вибрала діловий стиль.

Як виявилося, вона прийшла не просто для того, щоб познайомитися з майбутньою невісткою та її батьками. Вона хотіла серйозно обговорити майбутнє свого сина. Батьки Вероніки запізнилися на 10 хвилин.

Сама накриє на стіл. Свати справила і на них неоднозначне враження. Начебто й хотіла, щоб весілля пройшло добре і сімейне життя у дітей склалося найкращим чином, але наполягало на тому, що молодим потрібно дати можливість усе робити самим.

І весілля, коли захотіли, і далі жити, покладаючись лише на себе. Але все ж таки зі сватами скинулися на торжество. Олена Сергіївна не могла дозволити, щоб її син мав посереднє весілля.

Хоча більше собі це зробила. Їй треба було себе показати. І Вероніка та її батьки заплющили очі на те, як допомогла свекруха.

Тільки багато розмов та суєти. Підкинула якісь копійки, натомість завдяки їй заощадили. Вона знайшла ресторан, домовилася про знижку, замовила фотографа та знайшла машину.

Дешевше, ніж десь, але сватам від цього не легше, бо Олена Сергіївна свої фінанси берегла. Думали для подарунка, але ні, на весілля лише мати нареченого нічого не подарувала, зате вона виглядала на всі сто. І звертала увагу всіх на те, що весілля вийшло шикарним.

Вихвалялася, скільки вона для цього зробила. «А наречений який!» – Усміхалася новоспечена свекруха. «На заздрість усім дівчатам! Вероніці дуже пощастило! Олена Сергіївна захоплювалася.

Вона всю славу перетягнула на себе. Так про все говорила, ніби це свято, тільки її заслуга. Син-красень — це точно її, добре вже.

Батька його можна не згадувати, про нього свекруха ніколи не заїкалася. Був такий, сина народили, потім втік, але аліменти сплатив сповна. В іншому Олена Сергіївна — мати-героїня, адже не кожна жінка може похвалитися таким сином.

А хвалитися свекруха любила. Оскільки вона сама особливо нічого не робила, то не соромилася приписувати собі заслуги інших. Вероніка вперше побачила цю особливість свекрухи на весіллі, але не надала цьому значення.

Думала, свекруха занапастила зайвого, язик розв’язався. Багато хто несе, що потрапила в такому стані. Але виявилось, що в Олени Сергіївни таке в крові.

Нічого з цим не вдієш. Їй цей стан ейфорії від своєї значущості потрібен як повітря. Після весілля молодята оселилися у батьків дружини.

Вероніка з Дімою разом навчалися в інституті. Тільки-но закінчили навчання і влаштувалися на роботу. Може й поспішили з весіллям, але принаймні були серйозно налаштовані.

Хоч за душею не грішить, але було кохання. Хотіли жити разом і молодці, що одружилися, а не просто з’їхалися. Свекруха казала, що вони були б ще більшими молодцями, якби ще й окремо від батьків оселилися.

І вважала, що вони цілком у стані, адже обидва працюють, має вистачити на орендоване житло. Молоді й спробували так зробити, але вони тільки почали свою кар’єру з роботи в державній поліклініці. Зарплати маленькі, оренда все в гору йде.

Пошукали квартири, на їхній бюджет дорого. Те, що прийнятно, поганий район, на роботу довго добиратися. Молоді вже думали, що так і житимуть у батьків дружини, доки не зароблятимуть більше.

Але батьки вирішили допомогти. Винайняли їм квартиру. Не казали дітям, щоби платили.

Чи не скаржилися, що дорого, а самі оплачували. Ще й допомагали грошима. Не хотіли, щоб молоді, стрімголов, бігли працювати в незрозумілі медичні центри лише заради грошей…

І тик-так, тик-так. Спочатку паркетом, потім старою плиткою в під’їзді. Потім тротуарною плиткою.

Секунди відскакували від її каблучків, її життя не стояло на місці. Вона завжди чимось була стурбована, на ній багато чого трималося у цьому світі. Але найбільше її досягнення – це син.

Діма був приводом для гордості. Він такий молодець, що вона не переставала його хвалити. У її вигаданому світі було дві людини, яких можна було ставити за приклад іншим.

Вона та її син. Вперше невістка проковтнула образу, коли вони з’їхали на житло, що знімається. Якось Олена Сергіївна прийшла, коли в них були друзі.

І вона за всіх видала. «Е, мій синку, такий молодець! Завдяки йому мешкаєте окремо. Як же тобі, Вероніко, пощастило з чоловіком! У невістки щелепа відвисла, але вона нічого не сказала.

Дівчина не любила ставити людей у ​​незручне становище і не хотіла, щоб свекрусі було соромно. Хоча в цій ситуації сама себе почувала ніяково, начебто вона баластом повисла на чоловіка, і Діма один працює, щоб забезпечувати сім’ю всім необхідним. Ну гаразд, стерпіла.

Час покаже хто є хто. Не свекруха завжди чужі заслуги на себе перетягуватиме. Але Олена Сергіївна не збиралася відступати від своєї політики.

Батьки Вероніки, бачачи, що діти намагаються працювати, вирішили купити їм автомобіль. Подружжя на той час набули прав і періодично користувалися каршерингом, підробляли, роблячи процедури вдома. Авто б їм суттєво полегшило життя, і тесть із тещею це розуміли.

Свекруха свої вершки з цього брала. Вона знову почала хвалитися сином і знову при сторонніх людях. — Бачиш, люба, який у тебе чоловік! — звернулася вона до невістки.

— Тепер тебе буде, як королеву, возити. Ось тобі пощастило з чоловіком! І нічого, що Вероніка і сама могла себе возити. Звичайно, воліла, щоб за кермом був чоловік.

Не любила вона це діло. Але заслуги Діми в тому, що в їхній родині з’явилася машина зовсім не було. Як, зрештою, і провини чоловіка в тому, що його мати всі ці заслуги приписала йому.

Хоча, як завжди, не всі. Не забула похвалитися, що це вона такого чудового чоловіка виростила. Син промовчав, а невістка знову стерпіла.

З Дімою вони це вже якось обговорювали. Чоловік казав, що мати повернута на цьому. Очевидно, це хвороба.

І, мабуть, вона має навіть назву. Але жити це нікому не заважає і він не звертає уваги на заяву матері. І Вероніка теж намагалася це не помічати.

Олена Сергіївна насолоджувалась успіхом і свого сина, і їй не заважали тішити своє его. А молоді люди тим часом обоє багато працювали, поставивши собі за мету купити власну квартиру. Перший крок до цього вже зробили.

Майже нагромадили мінімум для початкового внеску. Але знову втрутилися батьки дружини. Вони вирішили пожертвувати своєю дачею.

Все одно з нею багато метушні, треба вкладатися, адже будиночок потребує ремонту, і за ділянкою треба стежити. А вони працюють, доводиться розриватися між будинком та дачею. А на пенсії, хто його знає, чи будуть у них сили все робити.

Найкраще зараз дітям допомогти. Допомога була безцінною. Молоді люди змогли взяти іпотеку, і платежі по ній були завдяки батькам дружини не дуже великими.

Купівля квартири майже збіглася з днем ​​народження Вероніки, і подружжя вирішило поєднати його з новосіллям. І тут свекруха перегнула ціпок зі своїми хворими фантазіями. Можна було все зрозуміти і пробачити, але цього разу невістка не змогла стерпіти.

Тим більше, що гостей було багато, і не лише родичів із двох сторін, а й друзів Вероніки. Все-таки его є не тільки у свекрухи, і настав час поставити її на місце. Цього разу виставити сина єдиним героєм у цій родині свекруха вирішила урочисто.

Почалося привітання іменинниці, а потім швидко перетекло у спів дифірамбів Димочці. Свекруха стояла з келихом і штовхала промову. «Я рада, що моїй невістці дуже пощастило з чоловіком!» — майже пускала вона сльозу.

«Димочка взяв просту дівчинку з вулиці, і подивіться, де вони зараз мешкають! Є все, що можуть мріяти жінки! Діма багато чого досяг до своїх тридцяти років! Ура!» І горда своїм дітям мати почала перераховувати всі блага, які її син приніс до молодої родини. Він хороший лікар, не шкодує себе на роботі, грошей багато приносить, забезпечив сім’ю машиною та квартирою. Вероніка прозрівала.

Виявляється, вона у цій родині ніхто. Це одноосібно її чоловік досяг всього, а її мало не на смітнику відкопав, притулив, обігрів, тягне її на собі. Батьки дівчини теж були шоковані.

Кому приємно таке чути? Крутишся, все робиш, а хтось, хто й пальцем не поворухнув, невинно ляскає фарбованими віями і заявляє, що це все зробив інший чоловік. «Ціні свого чоловіка!» Строго покарала свекруху. Тут невістка не витримала і теж підвелася.

“А я і так ціную”, сказала вона. «Але давайте будемо чесними. Все, що маємо, це не тільки заслуга Діми.

Особливо це квартира. І це переважно завдяки моїм батькам. І їм треба сказати спасибі.

І їх також треба цінувати. Крім того, я теж багато працюю і заробляю не менше за Діму». Вероніка висловлювала в обличчя свекрусі все, що наболіло.

А Олена Сергіївна дивилася на неї так, наче почула щось нове. Все вона чудово знала і завжди її казки працювали, ніхто не заперечував, слухали мовчки. А тут присоромили.

«І хто? Невістка?» Олена Сергіївна віддала їй найдорожче – сина. І вона так заплатила. Справжній шок.

Такої ганьби жінка не відчувала ніколи у житті. Головне, що й сказати нічого. Невістка вже все озвучила, більше похвалитися нема чим.

Хіба ще раз усім нагадати, що Діму виростила мати самостійно. І це виключно її заслуга. Він виріс добрим чоловіком.

Жінка пом’ялася, з надією подивилася на сина. Але він також не знав, що сказати. І мати розумів, і з дружиною був згоден.

У результаті свекруха гордо заявила, що має справи важливіші. І пішла зі свята. Щоб згладити незручний момент, іменинниця увімкнула музику голосніше і розлила шампанське.

“Свято триває”, – оголосила вона і підняла свій келих. Діма все хотів покращити момент та поговорити з дружиною про інцидент. Але Вероніка метушилася, щось подавала гостям, і він уже забув про перепалку.

Новосілля тривало. А свекруха сама винна, що позбавила себе можливості насолодитися цими щасливими моментами життя сім’ї. Вістку Олена Сергіївна не пробачила.

Жінка припинила з нею спілкування. Вероніка теж прагне налагодити відносини. Вона принижуватись не хоче.

Але робити нічого. Просто вдають, що їх один у одного немає.