Я виросла в побожній родині. У нас завжди дотримувалися посту, ходили до церкви, молилися перед їжею. Це для мене – норма життя, інакше я просто не вмію. Але коли вийшла заміж за Ярослава, то зрозуміла, що не у всіх сім’ях такі традиції.

Його мама, Надія Михайлівна, скажемо прямо, жінка непроста. У церкві її знають, вона завжди одягнена “як на показ” і не пропускає нагоди після служби поговорити з подругами про “гріхи” інших. Але от у реальному житті її побожність, м’яко кажучи, вибіркова.

Нещодавно почався Великий піст, і ми пішли в гості до свекрухи. Вона знає, що дотримуюсь посту строго, і дітей з чоловіком привчаю до цього. Сідаємо за стіл – а там різні страви, і явно не всі пісні. Ну, думаю, добре, нікого не змушую, кожен має право їсти, що хоче. Просто взяла собі картоплю і салат.

А потім свекруха приносить шарлотку:

– Ось, Маринко, спеціально для тебе зробила! Пістна, можеш їсти, не бійся! – всміхається Надія Михайлівна.

Я трохи сумнівалася, але так переконливо говорила, що все ж відкусила шматочок. Потім ще один. І тут вона раптом вибухає сміхом:

– Ой, ну не можу! Я пожартувала! Там яйця є, все як треба! Як же без них вона б така смачна була?

Я мало не вдавилася. Поклала ложку, подивилася на неї, не знаючи, що сказати. Образа аж душила мене. Як можна так знущатися? Це ж не просто моя звичка – це моя віра, спосіб життя.

Більше нічого не їла до кінця вечора. А вона, мабуть, вирішила, що я ображена, і почала ще й глузувати:

– Та не переймайся ти так, боже мій! Он яка ти худа, як глиста! Краще б нормальну їжу їла, а не оцей свій піст. Дітей та чоловіка також змушуєш голодувати – глянь на них, худющі, як з лікарні втекли!

– Надіє Михайлівно, ви зараз серйозно? Це не смішно.Спеціально мене обманули, а тепер ще й ображаєте?

– Та годі тобі! Он Ярослав нічого не каже, їсть нормально. Чоловік – не монах, щоб на траві сидіти

Глянула на чоловіка, сподіваючись на підтримку, але він мовчав, лише знітився. Я розуміла – не хоче сварки.

– Ви можете їсти що хочете, але поважайте мій вибір.

– Вибір! Ну-ну. А хто тобі сказав, що Бог хоче, щоб люди мучилися? Це все дурниці, головне – бути доброю людиною. А ти ще подякувати маєш, що тебе нормальною їжею пригостила!

Більше не мала сил сперечатися. Ми з Ярославом і дітьми тихо зібралися і пішли додому. Відтоді до свекрухи я більше в піст не піду. Бо жартувати з вірою і переконаннями – це вже не жарти, а просто неповага.