Я завжди вважала, що мені пощастило з самого народження. Я виросла в сім’ї підприємців і ніколи нічого не потребувала.

Після закінчення школи батьки влаштували мене до престижного університету, а потім я пішла працювати на сімейне підприємство.

Чи варто говорити, що квартирою та власною машиною я була забезпечена одразу після школи. У двадцять два роки я зустріла Миколу і по вуха в нього закохалася.

Чоловік зовні був привабливим, і проблем із протилежною статтю ніколи не мав. Однак, щоб завоювати моє серце, і зробити мене своєю дружиною, йому довелося неабияк попрацювати.

А все тому, що мої батьки були проти Миколи. Їм не сподобалося, що у двадцять вісім років чоловік працював таксистом, попри те, що закінчив юридичний інститут.

Я всіма правдами та неправдами змогла переконати батьків змінити свою думку про мого обранця.

У результаті мати та батько погодилися з кандидатурою Миколи, як зятя, і навіть допомогли нам з організацією та оплатою весілля.

Як подарунок, батьки купили нам заміський особняк і натякнули, що незабаром чекають від нас онуків.

Усі три роки шлюбу я не сумнівалася у своєму виборі. Микола завжди був уважний і дбайливий, щодо мене, ніколи не підвищував голос, і не скандалив.

Однак чоловік, з якихось міркувань, відмовився працювати на сімейному підприємстві. Микола вважав за краще влаштуватися юристом у державну структуру, але, пропрацювавши там лише два роки, звільнився.

Після чого й досі, безрезультатно, шукав нову роботу, причому працювати на тестя категорично відмовлявся.

Я не тиснула на чоловіка і не гнала його на роботу, тому завдяки регулярній допомозі від батьків, ми з Миколою могли й надалі безбідно жити.

Відносини зі свекрухою, Катериною Данилівною, у мене складалися добрі. Вона часто приходила до нас в гості, іноді навіть залишалася ночувати.

Вона відкрито хвалила мене і намагалася мені догодити, тому я не чекала від неї нічого поганого.
Повернувшись із роботи на пару годин раніше, ніж зазвичай, я почула, як на другому поверсі хтось розмовляє.

Судячи з голосів, це були Микола та Катерина Данилівна. Я тихенько піднялася нагору і побачила, що чоловік стоїть у дверях гардеробної.

– Мам, може, годі? Ти й так витратила на примірку цілу годину, – невдоволено промовив Микола. З кімнати йому щось нерозбірливо відповіла мати.

– Любий, що тут у вас відбувається? – поцікавилася я.

– Ти чого так рано? – здивовано і, водночас злякано, запитав чоловік, проігнорував моє запитання.

– Батько влаштував сьогодні скорочений день через якусь нараду, я не вдавалася. А ти чого такий схвильований? – Незрозуміло поцікавилася я, і підійшла до чоловіка.

Микола різко зачинив  двері гардеробної, й спробував відвести мене на перший поверх.

– Та нічого особливого, просто здивувався, побачивши тебе в таку ранню годину вдома. Пішли на кухню, я нагодую тебе смачним сирним супом, – нервово заторохтів чоловік.

Однак я зрозуміла, що чоловік щось приховує від мене, та впевнено увійшла до кімнати. Там я побачила, як Катерина Данилівна намагається стягнути з себе мою вечірню сукню, бо була зі мною однієї комплекції.

– Сонечко, у тебе такі гарні сукні, що я не витримала і вирішила поміряти їх, – незворушно промовила свекруха і мило посміхнулася.

Я була збентежена тим, що відбувається, і трохи розгубилася, не знаючи, як реагувати на побачене.

– Як часто ви приміряєте мій одяг? – підозріло запитала я.

Катерина Данилівна, вдаючи, що нічого не трапилося, швидко переодягнулась у свою сукню. Микола вважав за краще не брати участь у наших розбірках, і пішов на кухню накривати на стіл.

– Я просто хотіла перевірити, як вона сидить на мені. Вибач, якщо це тебе образило, – спокійно промовила свекруха. – Вона така гарна, я просто впевнена, що ти в ній чудова. Скільки коштує ця сукня?

– Не знаю, мені її подарувала мама. Сподіваюся, наступного разу, якщо вам заманеться приміряти мої речі, ви спочатку спитаєте у мене дозволу, – суворо промовила я.

– Зрозуміло, люба, ти на мене не ображайся, я ж не зі зла так зробила, – заголосила Катерина Данилівна і поспішила до сина на кухню, залишивши мене в гардеробній кімнаті.

Я спробувала заспокоїтись і машинально почала складати одяг, та поправляти костюми, що висіли на вішаках.

Коли я взяла в руки темно-сині штани чоловіка, з кишені на підлогу впав складений вчетверо папірець.

Я нахилилася і, піднявши його, прочитала: “З річницею нашої зустрічі, моє кохання! Дякую тобі за вчорашній вечір!”

Я ще кілька разів перечитала послання, доки до мене не дійшло, що цей почерк не належить ні мені, ні чоловікові.

Мало того, ми із Миколою жодного разу не святкували річницю зустрічі. Спочатку я хотіла спуститися до Миколи, та з’ясувати, хто написав цю записку.

Проте, трохи подумавши, я вирішила, що це нічого не дасть. Якщо чоловік зраджує мені, то, безсумнівно, збреше і на ходу придумає якесь виправдання.

Я забрала записку до себе в кишеню і спустилася вниз. Свекруха на той час уже покинула наш будинок, навіть не попрощавшись, а Микола на кухні чекав мого приходу.

Я із кам’яним обличчям сіла за стіл. Чоловік не ліз до мене з розмовами, бачачи моє невдоволене обличчя. Він наївно вважав, що я ображаюся через безпардонність Катерини Данилівни.

– Я поїду зустрітися з подругами, – поївши, спокійно промовила я. – Тебе із собою не кличу, бо ми домовилися посидіти у кафе лише жіночою компанією.

З цими словами я вийшла з дому, та сіла в машину. Я вирушила до міста, але замість кафе навідалася до магазину зоотоварів. Там я купила нашийник із gps-трекером.

Після чого я налаштувала його, та зв’язала зі своїм телефоном. Додому я повернулася ближче до ночі, коли Микола приймав ванну.

Я вирішила, що це ідеальний час для мого задуму. Я взяла ключі від його машини, і сховала нашийник у багажнику.

Наступні два дні нічого особливого не відбувалося. Чоловік поводився, як завжди, й нікуди не їздив. Я навіть почала думати про те, що даремно себе накрутила через якусь дурну записку.

У понеділок зі спокійною душею я поїхала працювати. Ближче до обіду на телефон прийшло повідомлення про те, що автомобіль чоловіка почав рухатися.

Я з цікавістю почала стежити за пересування Миколи. Судячи зі звіту gps-трекера, він спочатку доїхав до багатоквартирного будинку, постояв там близько години, а потім вирушив до торгового центру.

Я, згоряючи від цікавості, не витримала і втекла з роботи. Мені захотілося дізнатись, що чоловік робить у торговому центрі.

Однак знайти Миколу у величезному торговому центрі було не так уже й легко. Проте, мені посміхнувся успіх, і я помітила високу постать біля входу до продуктового супермаркету.

Я обережно пішла в його бік. Коли я підійшла ближче, то побачила свого чоловіка в компанії жінки та двох дітей, на вигляд десь років трьох та шести.

Несподівано обидва малюки стали стрибати навколо Миколи, й голосно кричати:
– Тату, тату! Ти купиш нам сьогодні морозиво?

Чоловік нахилився до них з радісним обличчям і щось тихо прошепотів, після чого діти заспокоїлися. Я на ватних ногах повільно підійшла до чоловіка і тремтячими губами вимовила:

– Що це все означає? Чому вони називають тебе татом?

– Діано, що ти тут робиш? Ходімо надвір, нам треба поговорити, – нервово промовив Микола і взяв мене під лікоть.

Він буквально виволік мене на вулицю і, з блідим обличчям почав пояснюватися. Виявляється, коли Микола мене зустрів, він уже був у цивільному шлюбі з Лізою, яка на той момент була в положенні другою дитиною.

Молоді люди жили бідно, заради виплат від держави, вони оформили Єлизавету, як одиноку матір.
У громадянської дружини Миколи виник план, як покращити їхнє фінансове становище.

Єлизавета запропонувала Миколі закохати мене в нього, і отримати від мене гроші. Спочатку чоловік відмовився від цієї витівки, але після довгих умовлянь таки погодився.

Однак у міру того, як гроші надходили, апетити Лізи зростали. Зрештою вона наполягла на тому, щоб Микола одружився зі мною. Так чоловік став жити на дві родини.

– Діана, якщо ти любиш мене, то пару місяців нічого не говори своїм батькам і не подавай на розлучення.

– Я ще не встиг знайти роботу, а нам із Лізою треба виплачувати іпотеку, – слізно попросив Микола.

– Ти сам себе чуєш? Ти понад три роки нахабно обманював мене і вів подвійне життя, а тепер ще маєш нахабство про щось просити? – Витираючи сльози, ошелешено запитала я.

– Зрозумій, це все заради дітей. Ти ж не хочеш, щоб вони лишилися на вулиці? – Спробував натиснути на жалість чоловік.

– Не хочу, але це не мої проблеми. Катерина Данилівна знала, що ти маєш ще одну сім’ю? – стомлено спитала я.

– Так, мати знала про все з самого початку, – винувато відповів Микола.

– Дай мені ключі від машини, – вибагливо промовила я. – Якщо мати про все знала, нехай вона й допомагає вам закривати іпотеку.

Микола важко зітхнув і, покірно діставши ключі з кишені, віддав їх мені.

– Додому не приходь, речі тобі передадуть, як і папери на розлучення, – гірко промовила я і пішла геть.

Додому я діставалася зі слізьми на очах. Я ніяк не могла повірити в те, що коханий чоловік понад три роки водив мене за носа.

Протягом двох місяців ми розлучили. Тим часом життя Миколи та Лізи стало ще складнішим. Без моєї фінансової підтримки вони змушені були скоротити свої витрати, а іпотека повисла тягарем на їхніх плечах.

Мати чоловіка відмовилася їм допомагати, заявивши, що син сам у всьому винен. Ну, це вже не мої справи!

Я досі не можу збагнути, як я не помічала, що він однією п’ятою точкою, на двох стільцях сидів! Чи це я така недолуга, та довірлива, чи він такий підступний, хитрий, та обережний? Що скажете з цього приводу?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело