Ранок. Тиша. Роман та Катерина ще ввечері приїхали на дачу, щоби відпочити в тиші. Відпочити від великого міста, від родичів, які могли завалитися в гості з ранку до вечора. Виїхали, нікого не попередили, відключили телефони та насолоджувалися тишею.

Вранці вони пішли на рибалку, майже поряд протікає невелика річка. Потрібно лише пройти через поле та невеликий ліс. Погода стояла просто чудова. Додому вони йшли радісні – гарний улов та кошик добірних грибів.

Біля будинку стояла машина.

– Це ж Сашко. Як він нас знайшов? – здивувався Роман.

— Але ж колись і він тут жив. Він же твій брат, – відповіла на запитання чоловіка Катя.

— Я маю на увазі, як він дізнався, що ми тут.

— А може, він і не до нас, а просто відпочити.

— Але ж треба питати. Дім наш. Він йому спочатку був не потрібен. Ми навіть йому гроші за його частину виплатили навіть більше, а потім ремонт зробили.

– Знаю я твого брата. Він і питати не буде. А дружина його ще нахабніша. Тож доведеться розбиратися. Добре, що наша машина у гаражі. Вони, напевно, думають, що нікого немає вдома.

– А я і продукти в багажнику залишив, ми ж лише пакет із білизною занесли. Пізно було. Ходімо до хати. Зараз все дізнаємося.

– Оксано? А як ви тут? Де Сашко?

Оксана, дружина Сашка, стояла в дверях розгублена. Вона нікого не очікувала побачити. Родичі не були любителями села. Вона думала, що господарі у місті, адже Сашко збирався до них у гості, а вона спочатку “по магазинах”, потім “до своїх батьків”.

Катерина відсунула її та пройшла до будинку. За столом сиділа весела, зовсім незнайома компанія, двоє молодих людей і дівчина. Стало зрозуміло, що дві пари приїхали відпочити.

– Оксано, а це хто? Знайомі! Давай усіх за стіл.

– О, грибочки, риба. Зараз ми засмажемо все. Андрію, з тебе риба на багатті. Ти все вмієш. А ви, пані, чистіть гриби. А ми думали чим закушувати, а воно саме прийшло.

Всі голосно засміялися, і спробували посадити Романа та Катерину за стіл.

– Ви що тут всі робите? Це наш дім. Де Сашко?

– Так нас Оксанка запросила, це батьківська хата її чоловіка.

– А чоловік де?

– Ми з ним не знайомі, – знову всі засміялися.

– Ну, так треба познайомитися.

– Ні, не треба – тихо сказала Оксана.

– То він не знає, що ти тут. Значить, дізнається. Я зараз його в гості запрошу.

– А він до вас і збирався, тільки у місті. Ви не сказали, що сюди поїхали.

– А мали? Дім наш, коли хочемо тоді й приїжджаємо. То я дзвоню?

– Не треба. Не кажи йому нічого.

– Тоді всі на вихід. І швиденько все за собою прибрали. Ще раз сюди заявишся, все дізнається Сашко.

Молоді люди вже принишкли, мовчки зібрали свої речі та вийшли. У відчинені вікна було чути, як вони сварили Оксану.

Роман та Катерина, відпочивші, поверталися додому. Включили телефони і виявили безліч пропущених дзвінків. Але вони це й припускали. Найбільше їх було від Сашка. І Сашко одразу зателефонував.

– Ви де були? Я приїжджав, стукав, дзвонив.

– Ми на дачі були, у селі.

– Якби знав, то приїхав би. Ні, не приїхав би, моя до батьків поїхала. Усі вихідні один провів. Машину ж вона забрала. Звеліла до вас на таксі їхати. З’їздив даремно. Гаразд, ви чим займалися.

– Рибу ловили, гриби.

– А можна мені з вами наступного разу? Тільки Оксані не кажіть, нехай до своїх їде.

Минуло два тижні. Сашка було шкода, дружина ходить ліворуч, а він не знає. Говорити про це не хотіли. Вирішили запросити його до села. Без дружини він нормальна людина.

– Сашко, готуйся. Завтра їдемо.

– Добре, моя якраз зібралася до своїх.

– Ми за тобою заїдемо.

Вирішили їхати рано-вранці відразу на рибалку. Грибів не було, але риболовля була дуже вдалою.

– Давно я так не відпочивав. Зараз ще б рибку на мангалі посмажити, – мрійливо сказав Сашко.

– Зараз все буде! – відповів Роман.

– Нічого собі! А хто це вже у вас мангал готує? Сусіда попросили? – спитав Сашко.

Роман дуже здивувався, але припущення були. Адже того разу Оксана якось потрапила до будинку, а отже й цього разу могла бути також вона. Ключі у Сашка були так, про всяк випадок, і взяти вона їх могла вільно. А може навіть копію зробити. А де машина?

– Зовсім знахабніла, раз виставили, а вона знову заявилася, подумала Катерина.

З хати вискочила Оксана, але стала на півдорозі. Машина родичів щойно заїхала у двір. Цього вона знову не чекала. Брат чоловіка раніше майже ніколи не їздив у село, а тут зачастив. Знову зірвалося, подумала вона.

– Усе ми йдемо. Не думала, що ви полюбили село, – сказала вона, але тут з машини вийшов Сашко.

– Я не зрозумів? Ти що тут робиш? За мною стежиш?

– Так! – Вона хотіла швидко зайти в будинок і якось вивести свого коханця, може навіть у вікно, але він вийшов сам.

– А це вони знову! Ти краще дізналася б спочатку, коли будинок вільний. А то знову не зручно виходить. Куди ми тепер? Може пора познайомитися, – сказав чоловік.

– Так, давайте вже знайомитись. – сказав Роман. – Це Олександр, чоловік Оксани, я його брат, це моя дружина. А ти ким будеш?

– Чоловік?

‐ Ну так, чоловік!

– Чоловік, чоловік, – постійно тихо повторював чоловік. – Чоловік, ось це я влип. Мені пора.

Він спробував піти, але Сашко зрозумів в чому справа. Добре, що Роман був поряд і стримав брата.

– Ось це відпочили. Забирайся, щоб завтра твоїх речей не було у моїй квартирі. Я подам на розлучення. Пішла геть. – сварився Сашко.

Оксана поспіхом скидала свої речі та вибігла.

– Як вона могла? Як? Я ж думав, що вона до батьків їздить. А де машина? Де моя машина?

Сашко розлучився із дружиною. Машину треба було ділити, але він віддав її Оксані. Це було єдине спільно нажите майно.

Згодом Олександр знайшов собі супутницю життя, купив нову машину. Із сім’єю брата вони добре спілкуються. Роман змінив усі замки на дачі. Хто її знає, цю Оксану раптом ще вирішить відпочити.