Сім років минуло, як Лілія Степанівна втратила свого чоловіка. Відтоді вона жила одна — діти давно виросли, роз’їхалися, і їхнє життя вирувало далеко від рідного дому. Але вони не забували про матір. На її день народження вони подарували їй путівку до санаторію в Карпатах, сподіваючись, що це принесе їй трохи радості.

Прибувши до санаторію, Лілія Степанівна спустилася до їдальні, взяла їжу та присіла за столик. Її погляд почав блукати по кімнаті, розглядаючи інших відпочивальників. І раптом вона помітила знайоме обличчя. Чоловік із сивими скронями, не таким молодим, як у її пам’яті, але все ще впізнаваним.

“Невже це він?” — подумала вона. Але хіба можливо зустріти людину через стільки років і так випадково? Ще в студентські роки Дмитро запропонував їй поїхати разом із друзями до Карпат. Однак тоді Ліля відмовилася, боячись осуду своїх суворих батьків. Після тієї відмови їхні шляхи більше ніколи не перетиналися.

Тепер, сидячи за столиком у санаторії, Лілія Степанівна вирішила відкинути сумніви і піднятися, щоб переконатися, чи це справді Дмитро. Вона підійшла, і її здогадки підтвердилися — це був він. Чоловік також упізнав її і щиро зрадів.

Вони проговорили дві години, згадуючи минуле: студентські роки, їхні стосунки та той випадок, коли Ліля відмовилася поїхати з ним у гори. Дмитро розповів, що тоді дуже образився на неї і, не гаючи часу, познайомився з іншою дівчиною. Вони одружилися, прожили разом майже двадцять років, але їхній шлюб був далеким від ідеалу. Щастя і дітей у тій родині не було, тому Дмитро зрештою вирішив розлучитися, бажаючи провести решту життя спокійно і без конфліктів.

Він зізнався, що навіть уявити не міг, що через 55 років знову зустріне жінку, яку колись так щиро кохав. Поглянувши їй у вічі, він запитав:

— А якщо б зараз була та сама ситуація, ти б поїхала зі мною?

Лілія Степанівна трохи подумала і відповіла:

— Ні, я б усе одно вчинила так само.

Дмитро усміхнувся і несподівано сказав:

— Тоді виходь за мене. Можливо, нам залишилося не так багато часу, але хоча б ці роки ми зможемо прожити разом і щасливо.

Пропозиція приголомшила Лілію Степанівну. Хоч її батьків давно не було, і ніхто не засудив би її вибір, у ній досі жило те саме правильне виховання, яке вона отримала в молодості.

— Я подумаю, — відповіла вона, але вже знала, що, найімовірніше, відмовить.

Друзі, як ви вважаєте, чи правильно вчинила Лілія Степанівна? Чекаємо на ваші думки та коментарі щодо цієї історії.