Що сталося зі свекрухою після весілля сина, Інна не розуміла. Все було добре. Свекруха Інну до весілля називала донечкою.

А зараз ніби щось сталося, зайвого слова не скаже, у гості не кличе, і сама не приходить. Інна питала чоловіка:

– Максиме, що відбувається?

Але Максим тільки знизав плечима, сказав, що не знає.

Пізніше від родички чоловіка Інна почула, що свекруха говорить всім:

– Не таку дружину я хотіла синові, ох, не таку. Кажу синові, що вона гуляє, а він відмахується. Не вірить мені…

Хотілося, звичайно, Інні прийти до свекрухи і влаштувати сварку, за те що чутки такі розпускає свекруха.

Але Інна передумала, згадала, що найнадійніший спосіб остаточно зіпсувати стосунки, почати розбиратися в них, а остаточно псувати стосунки зі свекрухою не хотілося.

Увечері Інна запитала чоловіка, але він знову відмахнувся:

– Не звертай уваги. Я тебе люблю, а це головне. Нехай каже, що хоче. Язик без кісток.

Інна вирішила, може, й краще, що немає близьких стосунків зі свекрухою.

Подружки скаржаться на те, що свекрухи лізуть у їхнє життя порадами й повчаннями. А Інна такого не має, але все одно було прикро.

Минув рік, Інна вже звикла до прохолодного ставлення свекрухи. Здавалося, що так і має бути.

Максим поїхав у відрядження на три дні, а вагітна Інна пішла на роботу, треба було написати якусь заяву. Залишалося менше місяця до пологів.

Ось там на роботі й прихопило її. Викликали швидку. Інна зателефонувала свекрусі, щоб вона привезла приготовлену сумку. Допомогти більше не було кому, батьки Інни жили в іншому місті.

Свекруха дуже швидко приїхала, привезла все, що потрібно. І сиділа в спокої поруч з Інною, гладила її по руці і заспокоювала:

– Все буде добре. Ти ж знаєш, все буде гаразд.

Інну все дратувало – і те, що довго немає лікаря, і слова свекрухи, що все буде добре. Звідки їй знати, що все буде гаразд? Вона навіть хотіла виказати це свекрусі, коли підійшов лікар:

– Ну що, люба, народжувати будемо? Пологи перші?

– Другі, – вставила своє слово свекруха.

Інни аж очі вирячила від слів свекрухи. Вона дивилася на неї, нічого не розуміючи.

– З чого це ви таке взяли? У мене перші пологи? – здивувалася Інна.

– Ходімо, люба, ходімо. Зараз розберемося, які у вас пологи, – засміявся лікар.

Першого ж дня, після виписки Інни з донькою, свекруха прийшла з подарунками. Інна спитала її:

– Чому ви вважаєте, що в мене другі пологи?

– А як же ж той хлопчик на весіллі? Скажеш, що він не твій син? Ви схожі, як дві краплі.

– Це мій брат, – засміялася Інна.

– Ой, гаразд, усі так кажуть, щоб приховати ганьбу. Зізнайся, що народила в сімнадцять років, а батьки записали його на себе.

Щось доводити свекрусі було марно.

З братом Інна, справді були дуже схожі. Не дивно, адже вони діти своїх батьків.

Брат добра, ласкава дитина. Він усе весілля ходив по п’ятах за Інною, обіймав її і цілував у щічку.

Інна також любила свого брата.

А свекруха зробила свої висновки, і що б їй не говорили зараз, вона впевнена, що це син Інни…