Ексклюзив

Через кілька днів Київщина відзначатиме уже третю річницю звільнення від окупації військ рф. Це – радість поряд із сумом, адже агресори принесли багато болю, руйнувань та смертей, які не можливо забути… Війна триває… Загалом уже 11 років. І спричинила не лише фізичні руйнування, але й глибокі травми на рівні ментального здоров’я населення.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), близько 46% українців стикаються з проблемами психічного здоров’я через тривалий стрес, втрати, насильство та невизначеність майбутнього. Ці виклики впливають як на військових, так і на цивільних осіб, незалежно від їхнього віку чи статі.

Журналісти «Київщини 24/7» поспілкувались з військовим психологом Андрієм Козінчуком. Чому він не довіряє оцінці ВООЗ? На що дійсно варто звернути увагу українцям нині? Та як не втратити віру у краще майбутнє?

Довідка

Андрій Козінчук — український військовий психолог, ветеран АТО та фахівець з адаптації військовослужбовців до цивільного життя. Він народився в селі Березівка, що біля Івано-Франківська, а нині живе у Києві. Вивчав військову психологію у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Андрій Козінчук також займає посаду заступника командира інженерно-саперної роти з морально-психологічного забезпечення групи інженерного забезпечення 67-ї окремої механізованої бригади. Співпрацює з громадською організацією «Побратими», надаючи психологічну допомогу військовим та їхнім родинам.

Окрім практичної роботи, Андрій веде блог, де ділиться порадами щодо подолання стресу та адаптації до умов війни, а також обговорює важливі аспекти психологічного здоров’я.

«Я не довіряю цим цифрам»: статистики ВООЗ про українців з проблемами психічного здоров’я через війну

— Нещодавно ВООЗ оприлюднила звіт, з якого випливає, що близько 46% українців мають проблеми з психічним здоров’ям через війну. Як Ви як фахівець можете прокоментувати ці цифри?

— Скільки? А 54 % взагалі все одно на війну, вибухи і просто зі сталевою психікою? Має бути всі 100 %. Тому, ми можемо просто подивитись на цю цифру, посміятись і йти далі. Просто вигляньте з вікна і побачите всі відсотки людей з впливом війни на психічне здоров’я. Я не довіряю цим цифрам.

На що ж ці цифри можуть повпливати? Коли роблять такі дослідження, треба розуміти, що з ними робити далі. Ще з часів АТО велике питання до міжнародних організацій. Все почалось з ОБСЄ, далі Червоних Хрест і так далі. Вони ні на що не впливають.

— На чому можуть базуватися саме такі дані ВООЗ? Як вони оцінюють це?

— Ці дані базуються на дослідженні. Береться вибірка людей, їм надсилається опитування та анкети — і все. Ці люди заповнюють в анкеті, наприклад: «Чи відчуваєте ви страх?». Є таке поняття, як достовірність дослідження. І я сильно сумніваюсь, що воно достовірне. Просто я не впевнений в тому, що зараз можна щось достовірно дослідити, під час війни.

Конкретні проблеми психічного здоров’я в умовах війни

— Проблеми з психічним здоров’ям – це дуже загальне поняття. Конкретизуйте: що саме загострила чи створила війна в головах українців?

— По-перше: українці відновили реакцію на виживання. Тобто, люди знають, як себе вести, коли немає світла, що робити при обстрілах. Адже раніше люди просто панічно бігали, а зараз кудись переміщаються і беруть з собою пляшку води. Раніше можна було просто не звертати увагу на таку штуку, як зарядка телефону, або забути де лежить паспорт. А зараз це все більш організоване.

Частина людей усвідомили, що таке реальність. Багато історій було, коли люди сподівались на своїх близьких або родичів. А, по факту, їм допомагали незнайомці. У кожного принцип виживання: «кожен сам за себе». У нас були такі випадки, коли рідний брат міг просто забути або «забити», або були у людей якісь домовленості. Це більше біологічне питання, аніж етичне.

По-друге: все-таки психічні травми від втрат. І це досі ще не закрита історія, це те, що дуже довго переживається. Бо втрата — це відірвати кусок м’яса. Воно дуже довго заживає, або треба ставити якийсь протез.

Ну і втрата родини. Наприклад, є середньостатистична сім’я. І ось він пішов воювати, а вона поїхала в Польщу. Пройшло, до прикладу, 2 роки і все, вони не цікаві один одному. Це якраз не травма, а перехідний період. Йому цікаво або не цікаво воювати, і вона також адаптується в новому середовищі. Соціум їй каже, що потрібно підтримувати чоловіка, а їй самій потрібна підтримка. Плюс помножимо це все на дитячі травми наших дітей, які мали переживати цю війну. І ось у нас буде якась картинка.

Проте тепер кожна людина знає, що таке психічне здоров’я і бачила, як людей зриває емоційно і не може припинити плакати, а хтось зловив депресію. Ми, здається, чи на першому, чи на другому місці у світі, що в принципі логічно. Наслідки війни поки що такі.

Але я не можу сказати, що це погано, бо вони логічні. Якби були такі наслідки від того, що ми просто збожеволіли від нашого життя, то вже треба було б щось робити. Я дуже сильно сподіваюсь, що ми зможемо вийти з цього і станемо міцнішими.

— Про які саме проблеми психічного здоров’я йдеться?

— Я б краще розказав про реакції. Дуже захочеться простору і кордону свого «Я». Тому що військові багато знаходились в позиціях на бліндажах, де дуже багато людей в маленькому місці. Водночас цивільні пізнали, що таке підвали. Кияни та харків’яни ховаються в метро. Від того, що ти постійно в такому стані, то хочеться більше простору. Така реакція може привести до звички ходити гуляти.

В тому числі йде реакція і на стрес. Коли йде маленький стрес, то ти або вибухаєш, або зриваєшся.

Класичний посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) може бути. Але там велике коливання буде: від 4 до 20 % людей. Це наслідок психічного захворювання від психотравмувальної події, але воно піддається терапії та лікуванню.

Ну, і звісно, всі види залежностей: гемблінг, алкоголь, наркотики. Вони можуть бути як метод, коли втікаєш від проблем. Коли зранку випив і день прекрасний, або пішов в комп’ютерні ігри й ти вже в «іншому світі». Проте це можуть бути й соціально-схвальні залежності: трудоголізм.

Звичайно можуть бути флешбеки або гострі реакції на вибухи, сигнали, плач. Крім того, може бути й закривання в собі, неконтрольована агресія. Набагато простіше розказати про те, який має бути здоровий варіант. Бо всіх розладів дуже багато.

— Ви позиціюєте себе як військовий психолог. Ви працюєте не з усім спектром проблем?

— Я військовий психолог за освітою. Я не працюю з дітьми, бо не вчився на це й емоційно не зможу. Я більш емоційно налаштований до них і не зможу з ними нормально працювати. А військових я розумію, і емпатії трохи менше, але достатньо для того, щоб усвідомити проблематику.

Чим відрізняється військовий психолог від цивільного? У цивільного основна цінність: психічний стан і душа цієї людини. А у військового психолога на першому місці —  виконання задачі свого підрозділу. Треба усвідомити, наскільки психічний стан відповідає чи ні. Якщо психічний стан не відповідає, то треба повідомити командира, що люди вийшли зі стану ментального здоров’я, щоб виконати цю задачу.

— З якими проблемами до Вас як до психолога найчастіше звертаються?

— Зараз, в основному, до мене звертаються з питанням сім’ї. Наприклад, коли дружина кидає чоловіка, бо знайшла іншого. Це не факт, що ця тема найчастіша серед звернень, але найболючіша серед хлопців.

А друга проблема — бойова втома. Тобто, зниження когнітивних навичок: увага, пам’ять, перемикання уваги. Тобто, ефективність трохи падає.

І дуже рідко, бо в мене в підрозділі ми налаштували цю тему, на рахунок «поговорімо про страх». Іноді, слава Богу, приходять і розказують, що він боїться, і ми з цим працюємо. Для мене це крутіше. Треба бути дуже сміливим, аби визнати свій страх.

Але спектр різний. У когось проблеми з дівчиною, у когось зі спектром самоактуалізації. Коли людина каже, що відчуває себе неефективною, це взагалі одне із найгірших відчуттів, яке тільки є у війську.

— Українці вже понад 11 років у стані війни та три роки у стані повномасштабного вторгнення. Але є ще інший аспект – деокупація. Якщо порівняти стан українців та, зокрема, мешканців Київщини з тим, який він був навесні 2022 року, коли вони пережили звільнення регіону від військ рф, та станом зараз, коли війна все одно триває, наскільки він змінився?

— Коли ми знаходимось в окупації — це психотравмувальна подія, адже для людини важливо володіти собою. Це стандарт здоров’я, коли ти володієш чимось. І коли тебе окуповують, то ти можеш втратити відчуття свободи та контролю. Для психіки це погано. І коли це все пройшло, люди повністю видохнули, все одно є якийсь стан напруження, тому що досвід каже, що ще нічого не закінчилось. Я думаю, що українці «попливуть», коли закінчиться війна.

Однак я поки що не бачу жодних фундаментальних змін. Видно, що багато людей навчились цінувати своє життя, що прекрасно. Але сказати, що відбулись якісь кардинальні чи радикальні зміни, то їх немає, тому що те, що я бачу, грубо кажучи, в деяких окупованих регіонів на Херсонщині та Сумщині, то це трошки відрізняється від Київщини. Хоча і там і там була окупація та ворог.

Ну, під окупацію можуть потрапити три різні людини й буде три різні реакції. Тому, сказати, як саме зараз змінилась Київщина, неможливо, бо тут постає багато факторів. І дивлячись на те, чим вони займаються, бо в мене є декілька чоловіків, які служать після окупації з метою помсти.

Порівняння психічних станів військових і цивільних

— Вочевидь, варто розмежовувати психічний стан наших воїнів та цивільних жителів. В чому головна відмінність викликів, з якими стикається психіка цих різних категорій людей?

— Різниця в тому, що у військових це довготривалий вплив, протягом декількох років. Вони постійно знаходяться в напруженні, і це також впливає. Люди змінюються відповідно до цих умов. Тобто, військовим треба виживати. І коли він повертається у світ цивільних, то він може просто не зрозуміти якихось речей. Мені прикро так казати, але це два світи.

І після закінчення війни військовим потрібно буде зустрічатись з психологами. Адже це не означає, що військові мають стати цивільними, а цивільні — військовим. Ні, нам треба опуститись посередині. Якщо критична маса АТО була маленька, то під час повномасштабного вторгнення близько мільйона активних військових, помножимо на три – це їхні родичі й близькі. І це вже великий шматок України.

Люди повинні будуть усвідомити, що треба навчитися не просто жити. Одне діло, навчитися любити один одного — легко. Треба навчитись сваритися, бо без цього ніяк. Українцям треба навчитись виражати своє невдоволення ненасильницьким шляхом.

Мене дивує і засмучує те, що деяким категоріям населення дуже складно це зробити, бо вони не хочуть цього. Для них навчитись ображати словами являється якоюсь силою. Мені буде легше пропрацювати це з однією категорією: ветеранами, або молоддю. Може через них вийде це змінити.

— Кому Вам доводиться частіше надавати психологічну допомогу – військовим чи цивільним?

— Частіше доводиться надавати психологічну допомогу військовим. Я ж військовий.

— Хто більше готовий до її сприйняття?

— Більше готові — цивільні. Я не можу точно сказати чому, але для того, щоб займатись своїм ментальним здоров’ям, треба відкритись, а військовим складніше, адже відкритись для них означає — показати слабкість і справжні емоції й не всі можуть це зробити. Проте не узагальнюймо.

Мені більш подобається тенденція, бо у 2014 році дуже мало військових йшло до психолога, зараз же до психологів ідуть в рази більше. Тому сказати, що всі військові чи цивільні менше або більше ходять — ні. Тут, напевно, про те, як росте тенденція.

Але тут мова йде не про звертання до психолога. Тут важливо саме піклуватись про своє психічне здоров’я, тому що ти можеш, наприклад, ненавидіти психологів, але піклуватись про себе, підсвічувати свої кордони, уникати або пом’якшувати токсичне середовище.

Рекомендації українцям, як підтримувати психічне здоров’я

— Які головні рекомендації українцям Ви могли б дати? Як українці можуть отримати підтримку для свого психічного здоров’я під час війни?

— Найперший пункт — це визнати, що в тебе є психічне здоров’я. Це дуже важливо. Треба усвідомити, що воно є, і піклуватись про нього. Не вийде сходити весною на світанок, подихати свіжим повітрям і весь рік відчувати себе добре. Ні. Це весь рік потрібно постійно з цим працювати.

Друге: розділяти професійне й особисте. Тобто, є робота, яка не може займати все твоє життя. Є право на твій простір та кордони. Життя має бути збалансоване

В ідеалі це має бути:

• сім’я;
• зайнятість (робота або навчання);
• здоров’я (як соматичне, так і психічне);
• саморозвиток (діяльність, яка не входить в основну, але вона тобі цікава);
• оточення (це ті люди, які не входять у твою сім’ю і роботу);
• відпочинок.

Для того, аби піклуватись про себе, то треба приділяти всім пунктам свій час, увагу та енергію, але нічого з цього не має входити в абсолют та зациклення.

Тобто, якщо людина буде постійно працювати й не відпочивати, то вона вигорить, або буде постійно відпочивати й не працювати, то значить, що ти просто не тікаєш звідти й стоїш на одному місці. І тут постає питання дисципліни, аби налагодити механізм.

Саме тому люди й ходять на терапію до психолога, аби нам допомогли налаштувати цей весь механізм ментального здоров’я. У тому числі ходять і на когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), яка навіть дає поведінкові моделі: яким чином потрібно жити, працювати радіти та відпочивати, щоб залишатись ефективним.

— Як можна зберігати спокій та боротися зі стресом, коли навколо стільки небезпеки та невизначеності під час війни?

— Я проти того, аби ми зберігали спокій. Якщо тобі страшно — кричи. Зберігати спокій — уникати та пригнічувати ті емоції, які в тебе в середині. Емоції супроводжуються не тільки психологічним явищем, а й виділяють гормони.

Наприклад:

• страх — адреналін;
• злість — норадреналін;
• радість — і дофамін, і окситоцин.

Неможливо ігнорувати емоції. Стрес треба просто прожити. Але немає унікального способу, як саме це зробити, кожен переживає свої емоції по своєму: медитує, молиться, займається спортом або використовує інші способи вивільнення емоцій. Єдине правило — не можна зганяти злість на інших людей і на себе.

Якщо людина ніяк не проявляє і не проживає свої емоції, то в неї може бути психічний зрив, або ж психосоматичне захворювання. Дуже важливо навчитись людям екологічно виражати свої емоції.

Не може бути такого: «було два обстріли, а я спокійний». Потрібно кричати та показувати, що тобі страшно. Проте, якщо людина не може з цим справитись самостійно, то їй потрібно звернутись до експерта.

— Що може допомогти справитися з болем втрати близьких, дому чи майна? Як пройти через горе, не втративши сили жити далі?

— Є відома цитата «час лікує», але вона не дуже правильна. Є таке поняття «терапія втрати». Абсолютно правильно сказано, що біль втрати — це не лише втрата близької людини, а й втрата домівки, або ж тварина померла і все. Після такого людина відчуває біль.

Про це не можна мовчати. Треба кричати, що сумно, що болить всередині, і виражати весь біль, тому що, якщо пропрацьовувати та не приховувати — це швидше закінчиться. А якщо людина удаватиме, що все добре, то це не окей.

Проте немає унікального і єдиного способу це пережити. Такого типу «сядьте, заспокойтесь і живіть собі далі». Треба йти до фахівця, якщо людина дійсно хоче з цим справитись. Але треба зрозуміти, навіть якщо ви підете до фахівця, то це за один раз не виправити. Над цим треба працювати роками.

— Як не втратити віру в краще майбутнє, коли ситуація навколо здається безнадійною?

— Взагалі треба «забити» на все і не думати про майбутнє. Основна мета людини — не втратити віру в себе. Ніхто не знає, що зроблять завтра політики, але людина має знати, що вона сама зробить завтра. Людям просто треба перестати «танцювати» від когось чи чогось.

Треба інвестувати в себе. Люди багато читають новин і починають хвилюватись. Але люди так само мало думають і про себе. Потрібно просто подивитись в дзеркало та покращити себе.

Наприклад можна:

• присісти 10 разів;
• випити склянку води;
• сходити на 15-хвилинну прогулянку;
• залізьте в інтернет і купіть собі нові речі.

Тобто треба себе зробити трішки краще. Це набагато важливіше. Але треба не перестаратись з цим. Мегаважливо, аби люди не втратили віру в себе і тоді все буде добре.

Читайте також: У Бучі обговорили створення безбар’єрного середовища в межах проєкту «Безбар’єрні маршрути»

Фото: з відкритих джерел

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.