— Хай би там що – збережіть такі взаємини і в дорослому житті!

Так і сталося. Ми виросли, жили всі окремо, та постійно збирались у батьків, діти наші дружили.

Ми щодня дзвонили один одному. Найближче до

батьків жила я. Тому щодня провідувала маму.

Сестра вдало вийшла заміж, її Антон мав велику квартиру і власну фірму. Вони увесь час подорожували. Олекса ж після одруження купив квартиру. Він заради цього багато працював, їздив на заробітки. Трохи грошей додав тесть. Та їм однаково жилось не

просто.

Роки минали і наші діти зростали. Та пʼять років тому сталася біда, захворів на коронавірус тато.

Лікарі не змогли його врятувати. Мама залишилась сама. Я тоді вирішила переїхати до неї. Адже ми з чоловіком винаймали квартиру, а їй стало важко самій. Цікаво, що тоді ніхто не був проти. І взагалі навіть не запропонували допомогу. Мама почала хворіти, я їздила з нею до лікарні. Врешті довелося з роботи звільнитися, аби бути поруч цілодобово.

Усі мамині медикаменти були дуже дорогі. Я сказала про це сестрі.

– Ну, ти ж за оренду не платиш – то купуй.

Так вона мене цим присоромила. Я не знала,

що казати. Більше грошей ні в кого не просила. А тоді мами не стало. Похорони я організовувала сама. Олекса сказав, що дуже зайнятий, Олеся була саме на морі, ледве встигла приїхати.

Після смерті мами я раптом дізналась, що заповіт

вона не писала. Хоча на словах завжди казала,

що будинок залишить мені. Минув місяць і усі до нас приїхали. Сказали, що провідати хочуть, повечеряти разом. Та насправді мали інші наміри.

Щойно ми поїли Олеся почала.

• А чому ти вдягнула мамині сережки з перлами.
• Ой, вона ще за життя мені їх подарувала.
• А звідки я знаю, що це правда?
• Ти чого?
• Ти маєш виставити усі її прикраси, щоб ми поділили.

Я винесла маленьку скриньку. Там був ланцюжок,

дві каблучки і ще одні сережки.

• — То поділимо на тьох! – раптом втрутився

• Олекса.

• А тоді нащо?
• Донечці буде.

  Та це був лише початок. Далі Олеся почала передивлятись усі старі сервізи, текстиль. Я не розуміла нащо їй це, адже вона мала все нове й дороге. Та сестра понабирала повні торби, навіть не спитавши. Я вже не сперечалась. Та далі на мене чекав найбільший удар.

  – Послухай, коли ти збираєшся продавати

  будинок?

• Який будинок?
• Цей! Ми збираємось переїжджати
• Який будинок?
• Цей! Ми збираємось переїжджати до США.

• Гроші потрібні. Продай хату і розділи по чесному між нами.

  Я стояла й не знала, що казати. Врешті вичавила

  з себе.

• Мама казала, що хоче мені хату залишити!
• Чого це?
• Бо я її доглядала.
• Та годі, вам вигідно було тут жити! За оренду

• не платили.

• Але у вас є квартири, а в мене – нічого!
• То хто тобі винен? – раптом втрутилась

• сестра.

• Не всім щастить за заможного вийти!
• То треба було головою думати. А житло треба продати.

• ) . Ваша реакція має

  значення!

  Ми ще ніколи в житті так не сварилися. Було дуже прикро. Не очікувала я, що найближчі люди так зі мною вчинять. Зараз будинок вже продається. Ми вже переїхали, та я не хочу більше знати, ані брата, ані сестру. А ви б таке пробачили? думаєте, що це нормально?

  Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим

  почуттям: 0,0, (

  ЧИ