Тетяна була звичайною дівчиною, яка жила у невеликому селі, подібних до якого було чимало. Їй уже виповнилося 27 років, і за сільськими мірками цей вік вважався досить серйозним для незаміжньої жінки. У ті часи жінка мала вийти заміж до певного віку, інакше її репутація страждала, і її починали називати старою дівою.

На вигляд Тетяна була простою, не гіршою за інших, але в неї не було ні батька, ні матері, жила вона в домі тітки. Тому ніхто й не хотів брати в дружини дівчину без приданого.

Так би й прожила Тетяна все життя незаміжньою, якби в сусідньому селі не знайшовся чоловік, який сватався до неї.

Федір був чоловіком середнього віку. Після служби в армії він не повернувся до рідного села, а вирішив залишитися на понадстрокову службу.

Через кілька років служби з ним стався нещасний випадок — Федір пошкодив око й був змушений піти у відставку. Коли він повернувся до рідного дому, батьків уже не було серед живих.

Добрі люди порадили йому посвататися до Тетяни.

Сусіди не вважали Федора завидним нареченим. У нього не було нічого, крім старого будинку-п’ятистінка. Ні худоби, ні коня, ні птиці. А після нещасного випадку на службі в Федора залишився шрам через усе обличчя — від лоба до вуха.

Але Тетяна з радістю прийняла його пропозицію. Їй набридло жити в домі сварливої тітки, а стосунки з двоюрідною сестрою були гіршими нікуди.

Тетяна й Федір зажили щасливо. Федір виявився працьовитим чоловіком, а Тетяна — чудовою господинею. Вони завели кіз і двох корів та почали робити смачний сир і творог. Федір продавав їх у місті на ярмарку.

Федір балував свою дружину подарунками. Щоразу, повертаючись із міста, він привозив їй шматок на сукню, красиву хустку або медові пряники.

Тетяна не могла надихатися своїм чоловіком. Вона розквітла й покращала. Сусідки заздрили їй і говорили: «Яка ж ти щаслива, Таню! А ми були такі дурні й не розгледіли, якою чудовою людиною є Федір». Тетяні було приємно це чути, і вона щиро любила свого чоловіка всім серцем.

Одне тільки затьмарювало життя подружжя — у них не було дітей.

Гроза

Одного разу Федір повертався з міста додому під час сильної грози. Чоловіки з села не наважилися їхати в таку негоду й вирішили заночувати на постоялому дворі. Але Федір дуже поспішав до своєї дружини й вирушив у дорогу.

Дорога йшла через ліс. Гроза розбушувалася не на жарт: кінь іржав, грім гримів, блискавки сяяли. Одна з них вдарила у високу ялину й розколола її до основи. Половина дерева впала на підводу, якою керував Федір, і придавила його насмерть.

Тетяна залишилася одна й невтішно тужила за Федором, проливаючи сльози день і ніч. З дому вона тепер виходила тільки, пов’язавши голову чорною хусткою. Близьких подруг у неї не було, та поки вони жили з Федором, вона й не потребувала їх: їм вистачало спілкування одне з одним.

Бачачи, як молодій вдові важко справлятися з горем самотужки, сільські жінки почали запрошувати її на посиденьки. Щовечора, закінчивши домашні справи й поклавши дітей спати, вони виходили на вулицю, лузали насіння й обговорювали своє життя-буття.

Тетяна неохоче приєднувалася до них. Вона сідала на лавку поруч із сусідками й слухала їхні розмови про чоловіків і дітей. Це допомагало їй відволіктися від свого горя. Проте, повернувшись у порожній дім, вона знову починала сумувати й згадувала чоловіка.

Настав ще один вечір. Жінки зібралися на лавочках. Тетяна теж вийшла на вулицю. Як завжди, вони вели розмови на сільські теми. Раптом одна з селянок показала рукою на горизонт — з боку лісу на село насувалася велика чорна хмара. Затріщали блискавки.

Особливо яскрава й велика блискавка, схожа на стрілу, швидко промчала крізь грозовий фронт і вдарила в те місце, де знаходився двір Тетяни, утворивши сніп іскор. Усі схопилися з лавки й почали дивитися в той бік, але пожежі не сталося, і жінки поспішили до своїх домівок.

Пішла до себе й Тетяна.

Нічний гість
Тетяна зачинила за собою хвіртку, і стало їй так сумно, що вона налила собі склянку браги, яку ще покійний Федір настоював. Випивши, жінка лягла на ліжко й заснула.

Скільки вона спала, Тетяна не знала, але прокинулася від стуку в двері. За вікном усе ще лютувала гроза. Під час грози електрику в селі завжди вимикали, тому Тетяна запалила стару гасову лампу, яка стояла на комоді саме для таких випадків. Ще не до кінця прокинувшись, Тетяна відчинила двері й побачила на порозі Федора. Серце жінки закалатало від радості. Вона кинулася до гостя на шию, не розуміючи, сон це чи реальність. Федір увійшов до хати.

Жінка заходилася накривати на стіл, як завжди робила, коли чоловік повертався з міста. Федір, не кажучи ані слова, сів, поїв частування, яке жінка поставила перед ним, а потім мовчки пройшов у кімнату й ліг на подружнє ліжко. Тетяна загасила лампу і лягла поряд, відповідаючи на його ласки. Жінка почувалася щасливою.

Вранці, прокинувшись на самоті, Тетяна намагалася згадати, що сталося. Від головного болю їй важко було зосередитися, і спогади здавалися їй нереальними. Молода жінка сприйняла все як сон. Співчуваючи собі, вона звично поплакала над своєю вдовою долею й узялася до хатніх справ.

Від нічної грози не залишилося й сліду. Повітря було свіже та прохолодне. Нагодувавши й подоївши худобу, Тетяна вирушила на город полоти грядки й працювала весь день. Але нічна подія не виходила у неї з голови, тому вона вирішила піти на посиденьки й послухати, що скажуть інші жінки, коли вона розповість їм про те, як вночі їй наснився Федір.

Увечері на лавочці зібралися сусідки, як завжди, обговорювали дітей, чоловіків і новини. Серед них була й Тетяна. Одна з жінок, вислухавши її розповідь про загадкову подію, сказала, що чула схожу історію від своєї матері. Після цього вона сама почала розповідати.

«У сусідньому селі молода жінка сильно сумувала за своїм померлим чоловіком. Якось він почав навідуватися до неї ночами в образі живої людини.

Напередодні місцеві жителі говорили, що бачили над селом блискавку, схожу на гігантську стрілу.

Вдова жила зі свекрухою та свекром, але вони не знали, що їхню невістку відвідує покійний син. Вона нічого їм не розповідала. Тільки вона чула стук у двері ночами й вибігала до нього в сінці. Там вона обіймала та цілувала чоловіка, а вранці тихенько поверталася до своєї кімнати. Так тривало все літо.

Потім настали холоди. Однієї ночі, коли всі вже спали, стук розбудив її. Вона зрозуміла, що це чоловік кличе її з теплої постелі, і вибігла до нього просто в нічній сорочці.

Рано вранці свекор вийшов у сінці й побачив, що його невістка міцно обіймає стовп, який підтримував дах. На її обличчі застигла щаслива усмішка. Вона була мертва і примерзла до цього стовпа».

Усім присутнім стало моторошно від такої історії, і вони з підозрою подивилися в бік Тетяни. У неї сильно закалатало серце, але вона промовчала.

На село насувалися сутінки. Сьогодні жінки більше мовчали, кожна думала про своє.

Раптом небо почорніло, а потім стрілою над лісом пронеслася блискавка й ударила на околиці села.

Одна з жінок не стрималася й вигукнула: «Тетяно, це Федір до тебе летить!»

Попередня розповідь справила сильне враження на жінок, вони злякалися й поспішили повернутися до своїх домівок.

Тетяна також повернулася додому й почала з тривогою чекати чогось незрозумілого, що не вкладалося в її голові. Її розривали суперечливі почуття. З одного боку, їй хотілося хоча б на мить знову побачити свого коханого чоловіка, а з іншого — її охоплював панічний страх. Тетяна прилягла на ліжко й непомітно для себе задрімала.

Пролунав стук. Тетяна, із завмираючим від страху серцем, відчинила двері… На порозі стояв Федір. Усі думки миттєво вилетіли з її голови, і вона, як за життя Федора, подала йому води на руки, рушник і запросила повечеряти.

Федір мовчки поїв і знову попрямував у спальню. Ліг на ліжко, Тетяна прилягла поруч. Вона вже не могла зрозуміти, спить вона чи прокинулася… Завіса огорнула її свідомість, і вона, як і минулого разу, віддавшись почуттям, занурилася в приємне забуття.

Прокинувшись вранці і знову залишившись одна, вона відчула таку глибоку тугу і страх перед самотністю, що їй захотілося покінчити з життям. Однак, поплакавши, вона взяла себе в руки й вирішила звернутися за порадою до літньої жінки, яка жила неподалік.

Відьма
Завершивши хатні справи, вона пішла до сусідки й розповіла про події останніх двох ночей, попросивши поради. Мудра жінка уважно вислухала її та порадила звернутися до відьми. Перед цим вона розповіла Тетяні схожу історію.

«Одна молода жінка поховала чоловіка й безутішно за ним тужила. Вона постійно причитала, як хотіла б його побачити, обійняти й приголубити.

І ось одного разу вночі хтось постукав у її двері. Відчинивши, вона побачила чоловіка в гарній новій сорочці. Жінка мовби скам’яніла і боялася зрушити з місця. Покійний трохи постояв, а тоді зник.

Так це продовжувалося щоночі, жінка вже й сама не раділа таким візитам. Щоразу, як час перевалював за північ, лунали удари в двері, і на порозі з’являвся чоловік. Кожного разу він був у новому вбранні, і, трохи постоявши, зникав.

Вдова, побоюючись втратити розум, звернулася до відьми. Та порадила їй похвалити новий одяг чоловіка і розвернути його спиною до себе.

Наступного дня, коли годинник пробив північ, на порозі з’явився покійний у новій сорочці. Вдова підійшла до нього і сказала: «Яке ж гарне на тобі вбрання!» — після чого розвернула його. Вона не відчула тіла чоловіка, а замість його спини побачила виворіт сорочки.

Раптом із рота того, кого вона вважала чоловіком, вирвався потужний потік повітря, і він проревів: «Хто тебе цьому навчив?» — після чого зник. Відтоді він більше не приходив до її дому».

Після цієї страшної історії Тетяна вирішила, що їй також потрібна порада відьми. Сусідка розповіла їй про жінку, яка має такі знання і живе в лісі біля Зміїного озера, за кілька годин ходу від села.

Відстань не злякала Тетяну. Вона детально розпитала сусідку, як знайти дім лісової відьми, і вирушила в дорогу. Взявши кошик, вона поклала туди яйця, сметану й сир і вирушила в путь.

До полудня Тетяна дісталася потрібного місця. Відьма здавалася звичайною жінкою. Проте ні в кого Тетяна не бачила таких білих волосся — вони були абсолютно білі, але не сиві. Волосся було заплетене у дві товсті коси. Визначити вік жінки було неможливо: їй могло бути як сорок, так і шістдесят років. Крім того, в відьми були різнокольорові очі — одне блакитне, інше каре.

Прийнявши дари і, пригостивши чаєм, відьма вислухала розповідь вдови і кивнула:

— Це все від того, що ти не можеш відпустити свого покійного чоловіка. Ось і користується всяка нечисть його виглядом. Я допоможу тобі й навчу, що робити.

Прозріння
Додому Тетяна повернулася вже ввечері. Знову почалася гроза. Тетяна запалила лампу, приготувала вечерю, поставила на стіл тарілку з їжею, підсунула табуретку й стала чекати, вирішивши, що ні за що не буде спати. Їй здалося, що вона задрімала всього на секундочку, опустивши голову на руки, як пролунав стук.

Тетяна відчинила двері, і Федір без слів увійшов до кімнати. Тетяна, як робила це попередні ночі, налила йому воду на руки з ковша і подала рушник.

Федір сів за стіл, але виявив, що йому нічим їсти, оскільки жінка не поклала ложку. Чоловік глянув на неї з-під лоба. У його очах, які колись дивилися на неї з ніжністю і любов’ю, тепер була така ненависть, що по тілу Тетяни пробіг холодок. Вона підійшла до столу, тремтячими руками дістала зі столешниці ложку і, ніби випадково, впустила її перед чоловіком на підлогу. Цьому навчила її розноглязна відьма.

Коли Тетяна нахилилася, щоб підняти ложку, вона помітила під столом не ноги коханого, а роздвоєні копита. Перелякано піднявши очі, вона побачила його палаючий погляд.

Істота, яку Тетяна приймала за свого чоловіка, вискочила з-за столу та почала змінюватися, збільшуючись у розмірах. Його перекошене злістю обличчя набуло землистого відтінку, очі налилися кров’ю та спалахнули пекельним полум’ям, наче пропалюючи її наскрізь. Здавалося, що сутності стало тісно в цьому просторі. Пронизливий звіриний рев, що вирвався з його роззявленої чорної пащі, був настільки гучним, що жінці здавалося, наче вона оглухне.

Страх проник у душу, паралізуючи тіло. Тетяні здалося, що на неї насувається величезна й липка хмара. Вона огортала її, ніби поглинаючи, і заважала дихати й рухатися.

Неcтерпний біль пройняв серце, і в жінки підкосилися ноги. Перед тим як поринути в морок, вона подумала, що це кінець.

Відпустила

Тетяна одягла яскраву хустку, яку їй подарував Федір, і пішла до церкви

Заглянувши у вікно, Тетяна помітила, що все навколо невловимо змінилося. Курки на подвір’ї весело кудкудакали, а корова протяжно мукала, наче кликала господиню. Раптом Тетяна усвідомила, що причина всіх нещодавніх подій — це її власна прив’язаність до минулого й небажання жити далі.

Жінка привела себе до ладу, одягла яскраву хустку, яку подарував їй Федір, і вирушила до церкви. Пройшовши трохи вулицею, вона знову подумала, що сьогоднішній ранок здається їй особливим: пташки дзвінко щебетали та співали свої пісні.

Сяючі куполи церкви відбивали яскраве сонячне світло, а чарівні веселі промінці, що грайливо ковзали зверху, викликали бажання злегка прижмуритися. Підійшовши до сходів церкви, вона тричі перехрестилася і увійшла всередину. Після служби вона поставила свічку за упокій душі Федора.

Тетяна усвідомила всім серцем, що ті, хто переживає втрату, жаліють себе й не дотримуються християнських заповідей. Надмірно горюючи, вони утримують душі померлих біля себе, не даючи їм відійти туди, куди визначив їх Господь.

Коли Тетяна вийшла з церкви, вона глибоко вдихнула свіжого ранкового повітря, відчула легкість і зрозуміла, що тепер вона вільна. Добра пам’ять про чоловіка назавжди залишиться в її душі.