Моя невістка Наталка – ще та скандалістка, яку світ не бачив. Хоча спершу я думала, що вона хороша та спокійна жінка. 

Однак, я швидко розкусила її паскудний характер. Причиною нашої першої сварки стала квартира. Тоді моя покійна мати переписала на Павла квартиру. Так, це була невеличка двушка у спальному районі нашого містечка. І це не ЖК, а звичайна хрущівка. 

Ну і я думала, що невістка подякує за такий подарунок. Бо, грубо кажучи, їм просто так дісталася нормальна квартира, треба тільки ремонт зробити.

– Господи, що це за сарай? Тут тхне літньою людиною, – кривилася невістка, коли зайшла у квартиру. 

– Наталко, тут можна зробити ремонт. 

– Та краще цю квартиру знести до дідька і забути, як страшний сон.

Ось так командувала, пані велика. І навіть поставила ультиматум – або ж він продає квартиру та купує у ЖК, або ж розлучаються. Тому Павло пішов на повідці у жінки. Але цих грошей їм не вистачило, тому взяли ще й кредит. Мало того, на нову квартиру треба було чекати мінімум рік, бо її брали на стадії нульовки. 

Ну а потім ремонт, борги за кредит. Син стабільно раз в тиждень приїздив до мене ночувати, бо жінка виганяла його з квартири. А потім мирилися, декілька днів мирно жили, і знову чергова сварка. Я навіть не дивувалася, коли син телефонував до мене та казав, що скоро приїде додому. 

Коли народилася донечка Емілія, то Наталка не заспокоїлася. Дорікала, що в них мало грошей та не вистачає на продукти, одяг, комуналку. Ще й смикала Павла з роботи, аби її на машині відвіз до лікаря чи на прогулянку. Хоча та поліклініка знаходилася буквально за 10 хвилин пішим ходом від квартири. 

Наталка пила з Павла всі соки, як комар прокажений. А я бачила, як синові важко. Отримав зарплату – всю віддав жінці, бо вона сама мала розпоряджатися родинним бюджетом. 

Зараз онучці вже 4 рочки, її можна спокійно віддати у садочок. Однак, невістка опирається, каже, що садочок тільки Емілії може нашкодити і краще почекати, щоб малеча пішла в 1 клас. Ну це ще 2-3 роки сидіння на шиї в Павла. Здається, що Наталка не хочу шукати нову роботу та придумає різні відмовки. 

Цієї зими я хотіла купити собі нову куртку. Бо старенька вже підлатана, я її 4 рік ношу. Де-не-де вже підшивала нитками, носила у ремонт. І якось проговорилася про це синові, бо ціни на зимові курточки космічні. Ну ті моделі, які мені дійсно подобаються, коштують 3-4 тисячі. 

І декілька днів тому Павло приїхав до мене у гості та привіз гарну курточку.

– Господи, синку, ти що?

– Мамо, це тобі Миколайко передав. Носи та не мерзни цього року. Вибач, що так пізно приніс, сама розумієш – багато роботи. 

Курточка гарна, дуже тепла та сіла мені по фігурі. Ще й капішон та рукави на защібці, можна ще носити весною як безрукавку. 

Однак, наступного дня до мене зателефонувала невістка з претензіями. Десь знайшла чек від курточки.

– І не соромно вам? У нас маленька дитинка, їй треба в першу чергу костюмчик на зиму купити. А ви всі гроші на себе витрачаєте?

– Наталка, ти на мене тон не підіймай. Це подарунок від сина. Хіба він не має права..

– Знаєте, 1 800 гривень на дорозі не валяються.

Невістка так кричала, наче син купив мені куртку за мільйон гривень, а не за 1 800. Ну я повинна гола ходити взимку чи як? 

Тепер Наталка так на мене образилася. що не хоче запрошувати на свята у гості. Зробила з мене якусь крадійку через цю нещасну курточку. Думаю про те, аби просто здати куртку в магазин та повернути кошти невістці.