Василь Герасимюк із села Вербовець Лановецької громади. Працьовитий, веселий, щирий, доброзичливий. Товариський, жартівник і душа компанії.

Він над усе любив свою сім’ю, рідних, Україну і свою маленьку батьківщину. Не обійме більше сина мама, не пригорне коханого чоловіка – дружина. Ростиме без тата син – шестикласник Ілля.

Василь загинув на Запоріжжі. Йому було лише 45 років. Вічна і світла пам’ять Герою! 

Під повідомленням Лановецької міської ради про загибель Василя люди залишають сотні коментарів зі словами співчуття, вдячності та болю.

До сліз зачіпають душу віршовані рядки пані Люби Босак, учительки Василя.  Він був випускником пані Люби у 1996 році. Рядки, ніби останні квіти, встелені на земному шляху Героя. Щоб пам’ять була.  

***

І знову сум… І знову чорну звістку

Війна жорстока принесла в село:

Загинув син, і чоловік, і батько.

Скільки Героїв в битвах полягло.

Васильку, Васю… Веселий, щирий, добрий.

Любив життя. І жити так хотів.

Ростити сина, дбати про родину.

Тому і край свій рідний боронив.

«Прости, синочку, що пішов так рано,

Що не підставлю батьківське плече.

Що більше не зустрінемось з тобою…»

… І кров Героя по землі тече.

І бій затих. Він залишився в полі.

Поліг за тихі й мирні наші дні.

І ми сьогодні дякуєм Герою,

І просим в Бога миру на землі.

Люба Босак (Світлій пам’яті мого учня Василя Герасимюка).