“Коли я з дружиною взяв Андрійка у віці три з половиною роки у гори, підйом був непростий, — згадує Володимир Бурчак, батько військового, альпініст. — Але син уперто йшов сам. Він змалку повторював цю фразу: “Я сам!” Лише на вершині синок трішки подрімав і вниз знову йшов сам. Допоки не став на ходу засинати. Отакий він був наполегливий, коли прагнув досягти якоїсь мети”.

У дев’ятому класі Андрій виконав норматив майстра спорту України зі стрільби з лука. За словами батька, син змалку захоплювався і фотографією, відсилав роботи на виставки, де їх високо оцінювали професійні митці. Після закінчення школи навчався у Чернівецькому торговельно-економічному інституті на спеціальності “економічна кібернетика”. Ще студентом два рази їздив на роботу до США, працював на риболовецькому комбінаті, бо хотів фінансово ні від кого не залежати. Андрій міг залишитися у Штатах, але надто сильно любив Україну, своїх друзів, рідні Карпати, тому повернувся додому. І влаштувався відеографом у приватну фірму.

“Андрій був справжнім фахівцем. Ще на початку 2000-х робив чудові знимки екстремальних трюків сновбордистів у русі. Так тоді ще мало хто фотографував, — каже приятель воїна Петро Дарій. — Загалом він був ще той екстремал, коли йшлося про гори”.

Чернівчанин брав активну участь у Революції Гідності, разом із батьком допомагав воїнам під час АТО/ООС. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій та його брат Денис рішуче сказали: “Батьку, війна! Ми їдемо, бо ж мусить хтось вас захищати”. І долучилися до війська.

Службу Андрій Бурчак розпочав у 107-й окремій бригаді територіальної оборони, був старшим солдатом, гранатометником. Мав позивний “Лютий”. У складі штурмових підрозділів звільняв Сумську й Харківську області, а потім і Донеччину. Воїна поважали за гострий розум, фаховість, чесність. Навіть значно старші за віком побратими ласкаво називали його “татом”.

У дев’ятому класі Андрій виконав норматив майстра спорту України зі стрільби з лука. За словами батька, син змалку захоплювався і фотографією, відсилав роботи на виставки, де їх високо оцінювали професійні митці. Після закінчення школи навчався у Чернівецькому торговельно-економічному інституті на спеціальності “економічна кібернетика”. Ще студентом два рази їздив на роботу до США, працював на риболовецькому комбінаті, бо хотів фінансово ні від кого не залежати. Андрій міг залишитися у Штатах, але надто сильно любив Україну, своїх друзів, рідні Карпати, тому повернувся додому. І влаштувався відеографом у приватну фірму.

“Андрій був справжнім фахівцем. Ще на початку 2000-х робив чудові знимки екстремальних трюків сновбордистів у русі. Так тоді ще мало хто фотографував, — каже приятель воїна Петро Дарій. — Загалом він був ще той екстремал, коли йшлося про гори”.

Чернівчанин брав активну участь у Революції Гідності, разом із батьком допомагав воїнам під час АТО/ООС. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій та його брат Денис рішуче сказали: “Батьку, війна! Ми їдемо, бо ж мусить хтось вас захищати”. І долучилися до війська.

Службу Андрій Бурчак розпочав у 107-й окремій бригаді територіальної оборони, був старшим солдатом, гранатометником. Мав позивний “Лютий”. У складі штурмових підрозділів звільняв Сумську й Харківську області, а потім і Донеччину. Воїна поважали за гострий розум, фаховість, чесність. Навіть значно старші за віком побратими ласкаво називали його “татом”.

Востаннє батько розмовляв із сином за два дні до його загибелі. “Потім почались перебої зі зв’язком. Ні я не міг до нього додзвонитись, ні він до мене. Я дуже переживав. І недаремно. Андрія не стало, — розказує Володимир Бурчак. — 24 грудня 2022 року під час сильного артобстрілу син узявся рятувати поранених побратимів. Витягнув з поля бою трьох. Один воїн, на превеликий жаль, загинув, й Андрійко пішов за його тілом під щільним ворожим вогнем. Його накрило “градами”…

Поховали воїна у Чернівцях на Алеї слави. Андрій Бурчак нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня та відзнакою головнокомандувача ЗСУ. Під час служби боєць записував відео про життя військових та викладав у соціальній мережі. В одному з них попросив — якщо загине, щоб присутні на його похороні відтискались від землі. Друзі й знайомі виконали останню волю Героя.

А нещодавно 84-річний батько бійця зійшов на одну з найвищих вершин українських Карпат — гору Петрос, висота якої 2020 метрів. На знак пам’яті про рідного Андрійка і всіх тих, хто поклав своє життя за нашу країну.