Сашко нудився з таким життям. Його жінка на іншому кінці стола листала журнал про моду. Вона дуже дбала про своє здоров’я, ходила в спортзал, на плавання, спеціальні тренінги…

Сашко ж хотів свободи, простору… У них була невеличка квартира, де ніде було розвернутися, тому в гості вони старалися нікого не запрошувати. Всілякі свята, іменини святкували в кафе.

В село, де в них була хатина вони не їздили – жінка село не любила… Діти їхні вже давно мали свої сім’ї.

Отак і сиділи вони з дружиною днями самі в квартирі. Чужі один одному люди…

Сашкові вся ця розміреність вже починала набридати.

Якось на роботі відзначали чиєсь день народження. Сашко також прийшов. Раптом серед співробітників він помітив красиву, молоду білявку. Її обличчя здалося Сашку дуже знайомим… Через якийсь час, нарешті зважившись, він запросив білявку потанцювати.

-Вибачте, мені здається я вас десь бачив. Ми знайомі?

-Можливо, – блиснула вона очима. Я з іншої фірми. Ми у вас тут перевірку проводили.

-А й справді. Точно – я вас згадав, – сказав Сашко. А можна вас ще на один танець запросити?

З Оксаною йому було дуже легко і весело. Сашко весь вечір розпитував її про те про інше. Їй було 34 роки (“Тобто на 16 років молодша”, – зауважив він). Ще в неї було двоє дітей, а з чоловіком Оксана розлучилася.

Після святкування він напросився провести її додому, а вже біля будинку запросив на побачення…

Їхні відносини продовжувалися майже пів року. Дружина дізналася дуже швидко і на диво спокійно відреагувала. Без сварок і переділів майна вони спокійно розлучилися. Квартиру, щоправда Сашко лишив колишній дружині, а згодом вони розписалися з Оксаною. Великих святкувань вирішили не влаштовувати, просто посиділи в ресторані в колі друзів та знайомих.

Сашкові діти не дуже підтримували батька – як так, уже про внуків треба думати, а в нього бач кохання на старості років.

Вони з Оксаною купили нову квартиру. Через деякий почав він почав будувати дачу.

Оксанині доньки перше не дуже сприймали Сашка, але потім звикли і навіть полюбили нового тата.

Отримавши таку підтримку від чоловіка, Оксана швидко робила кар’єру. В сім’ї почали водитися досить великі гроші.

Життя їхнє було розмірене і щасливе…

А якось до дружини приїхав рідний брат з родиною погостювати з іншого міста. Брат купив вже давно ділянку на окраїні під будівництво будинку. І ось основні роботи доходили вже до кінця, тому вони вирішили приїхати пожити до родичів, щоб проконтролювати їх завершення. Оксана сама запросила брата і сказала, щоб брав і сім’ю.

Сашко був не проти. Він обожнював вечорами сидіти на дачі, яку він збудував власними руками. Таке життя йому подобалося.

Якось після роботи, втомлений він приїхав на дачу, як завжди побути наодинці, на свіжому повітрі. Він посидів трохи надворі і пішов на другий поверх – хотілося поспати.

Раптом в дворі почувся регіт, хтось гучно увімкнув музику. Сашко вийшов на вулицю. Оксана з братом і ще якась жінка сиділи за столом на веранді. По подвір’ю бігали братові діти.

-О, і ти тут, – гукнула Оксана, – давай знайомся – це моя мама, Інна Григорівна!

Сашко раніше бачив тещу тільки на фото. Він змушений був сісти за стіл, хоча й хотілося прилягти відпочити. Всі родичі дружини шуміли, веселилися, реготали. Один Сашко сидів, як не в своїй тарілці. Його навіть ніхто не помічав.

“Ось так, – подумав він, – наче чужий у себе вдома. А це ж все я збудував за свої гроші, щоб мені було куди приїхати відпочити. І квартиру дружині я купив і брату її допоміг з будинком… І хто я для них?.. Навіть не помічають, що я тут є.”

Музику зробили голосніше. У Сашка зашуміло в голові. Ніхто й не помітив, що йому недобре… Він раптом згадав свою колишню родину. Як же їм разом було добре з дружиною, як було тихо, спокійно. І діти… А вже й онуки є, а він бозна коли дітей бачив останній раз. Донька з сином перестали з ним розмовляти ще тоді, як він зустрів Оксану.

Сашко вийшов до воріт.

-Їду я мабуть звідси…

Він сів у машину, завів двигун і поїхав. Поїхав сам не знаючи куди…

Що Сашка немає на дачі помітили тільки вранці. Телефон не відповідав. У місті його теж не було, на роботу він не вийшов… Оксана все повторювала:

-А я думала, він нагору пішов спати… А він отак, взяв.. взяв і просто поїхав…

Як же нам іноді хочеться повернути молодість. Та її вже не вернеш. Може варто жити своїм спокійним, розміреним життя, підкоряючись буденності…