Сергій, як зазвичай, рано-вранці оглянув свій двір і помітив, що настав час навести лад. Проте часу на прибирання знову не знайшлося — він поспішно одягнувся і вийшов із дому. Ввечері, повертаючись із роботи, чоловік приходив із пляшкою оковитої, яка ставала його єдиною розрадою, і нічого більше його не цікавило. У такому ритмі він жив уже понад рік.

Цей спосіб життя розпочався після того, як його дружина, Тетяна, покинула його, поїхавши в місто в пошуках кращої долі. Сергій залишився сам. Батьків він втратив ще в дитинстві, і його вихованням займалася бабуся. Коли ж хлопцеві виповнилося 18 років, не стало і її.

Однак Сергій виріс самостійним і працьовитим. Його завжди захоплювала сільськогосподарська техніка, і це допомогло йому влаштуватися на роботу у фермерське господарство. Там він і зустрів Тетяну — дівчину із сусіднього села. Їхні стосунки швидко набули серйозного характеру, і Сергій запросив її переїхати до нього.

Працелюбний та відповідальний, Сергій за два роки збудував будинок, в якому вони почали жити разом із Тетяною. Жінка почувалася добре: Сергій балував її, не змушував виконувати важку роботу, купував гарний одяг і навіть коштовності.

Однак одного дня Тетяна запитала:

— Сергію, а коли ми нарешті переїдемо до міста? Як довго ще сидітимемо в цьому селі?

Ці слова ошелешили чоловіка.

— У місті? Чому? Адже ти жодного разу раніше про це не говорила, — здивовано відповів він.

Тетяна лише зітхнула:

— Скільки вже можна жити в селі? Мені це набридло. Я хочу ходити в театр, кіно, музеї, а не проводити час на городі.

Того вечора вони серйозно посварилися. Наступного дня, щоправда, помирилися, але до цієї теми більше не поверталися. Проте через два тижні Сергій, повернувшись додому після роботи, знайшов лише записку від Тетяни.

У записці вона пояснила, що знайшла людину, яка поділяє її бажання жити в місті й культурно розвиватися. Вона вирішила почати нове життя і прихопила із собою всі заощадження, назвавши це компенсацією за “нудні роки”, які вона провела в селі.

Після цього Сергій дуже змінився. Він продав майже все господарство і перестав піклуватися про будинок. Одного зимового ранку, коли мороз щипав щоки, Сергій вийшов завести трактора, але той не працював. Чоловік нахилився перевірити, що з технікою, як раптом почув жіночий голос.

Обернувшись, він побачив перед собою жінку з маленькою дитиною.

— Вибачте, — звернулася вона, — ми шукаємо прихисток. Чи не підкажете, де можна зупинитися?

Сергій знав, що його односельці зазвичай насторожено ставляться до чужинців. Недовго думаючи, він простягнув жінці ключі від свого будинку.

— Можете залишитися в мене. Я повернуся ввечері.

Всю дорогу додому після роботи Сергій розмірковував: чи правильно він учинив, чи, можливо, ця жінка — аферистка і його вже обікрали? Але його побоювання були марними.

Коли він увійшов до будинку, там було прибрано, а на столі стояла гаряча вечеря. Жінка, яку звали Катериною, розповіла свою історію: вона втекла від чоловіка, який погано з нею поводився, але й удома її мати відмовилася прийняти її назад.

Сергій дозволив їй і хлопчику, якого звали Тарасиком, залишитися. З того дня його життя змінилося. Він відмовився від алкоголю, адже йому було соромно повертатися додому п’яним, знаючи, що його зустрінуть Катерина і Тарасик.

Таким чином, випадкова зустріч із жінкою, яка шукала прихисток, врятувала Сергія від згубної звички та самотнього, неправильного життя.