— Це твоя мама сказала, що я зобов’язана все прати, готувати та прибирати за тобою? А їй я нічого випадково не винна? — різко звернулася Яна до чоловіка.

Щоразу після візитів до матері Назар повертався додому зі знайомим виразом обличчя, і Яна вже наперед знала, які «поради» він привіз із собою. Розмови завжди починалися з одного й того ж.

— Назарчику, чому ти такий неохайний? — починала Інна Володимирівна. — Соромно на тебе дивитися! Яна зовсім тебе занедбала? Одяг на тобі старий, навіть не випраний, а нове купити вона не думає?

— Купує інколи, — відповідав Назар, намагаючись уникати зайвих конфліктів.

— Та це ж просто сором! — обурювалася свекруха. — Хіба так можна? Дружина має піклуватися про чоловіка, щоб завжди був охайний і ситий! Вона, мабуть, хоче, щоб на тебе жодна жінка не дивилася, тому й не старається.

— Мам, давай поїмо, я ще не снідав, — намагався перевести розмову Назар.

— А чому ти приїхав голодним? Дружина навіть сніданку не приготувала? Скажи їй, що так не годиться! Вона зобов’язана тебе доглядати, це її обов’язок, — заявила свекруха, не зупиняючись.

Повернувшись додому, Назар уже готувався до розмови з дружиною, яку його мати так наполегливо йому «порадили» почати.

— Ну, що там твоя мама? — з посмішкою спитала Яна, знаючи, що буде далі.

— Та все нормально, — почав Назар, вагаючись. — Тільки сказала, що ти мене скоро кинеш. Мовляв, не піклуєшся про мене, значить, не любиш.

— Серйозно? — Яна стиснула губи. — Значить, твоя матуся знову тобі наговорила нісенітниць, а ти навіть не спробував захистити мене? Твоя голова де була, Назаре?

— Ти мене не поважаєш як чоловіка, — наважився сказати Назар, хоч і без впевненості в голосі.

— А це тобі мама сказала, що я повинна бути для тебе і кухарем, і прибиральницею, і пральною машиною? — Яна не витримала. — А про те, що я заробляю більше за тебе й забезпечую нас, вона не здогадалася запитати?

— Я розумію, Яно, просто… мама каже… — почав було Назар.

— Твоя мама нехай радіє, що я досі тебе ще не покинула, хоч вона й так старанно намагається нас розсварити, — відповіла Яна, але вже з дещо м’якшим тоном.

— Вибач мені, Яночко, — сказав Назар, обіймаючи її. — Хочеш, я спробую щось приготувати? Картоплі насмажити чи ще щось?

— Дуже хочу, — усміхнулася Яна. — І підлогу помий, як закінчиш.

Назар із завзяттям взявся до справи, а Яна із задоволенням спостерігала за тим, як чоловік вчиться по-справжньому допомагати. Свекрусі так і не вдалося внести розлад у їхній дім — навпаки, тепер Назар став ще більше цінувати свою дружину.