– Ти, сестро, напевно і сама не розумієш, що твориш, – намагалася напоумити Мирославу її рідна сестра Жанна, коли почула, що та на старості років заміж зібралася.

Мирослава все життя прожила одна, так вже склалося. У свої 60 вона виглядає дещо старшою, бо ніколи за собою і не доглядала, не мала такої звички.

Жила Мирослава в селі, а тут роботи завжди багато. Жінка за своє життя, здається, навчилася робити все – і корову доїти, і город копати, і дрова рубати.

Вродою вона вдалася не дуже, то й парубки з їхнього села обходили її, а з дому вона рідко коли виїжджала, бо мама багато років була лежачою, от вона її і доглядала.

Інша справа – її сестра Жанна. Вона красунею на все село була, всі хлопці за нею бігали. А вона собі нареченого з міста знайшла.

– Сестричко, ти ж не проти, якщо я з дому поїду, а ти вже мусиш неньку нашу доглянути, – солодко щебетала Жанна Мирославі.

І Мирослава погодилася залишитися в селі біля мами, хоча мріяла про навчання в інституті, і мала для цього гарні перспективи, та заради щастя сестри, своїм майбутнім вона знехтувала.

Так і жили вони багато років – мама, тато і Мирослава. Батько важко працював, щоб їх всіх забезпечити, мама багато років прикута до ліжка була, то ж вся домашня робота була на Мирославі.

З кожним роком лице жінки ще більше обвітрювалося і вкривалося зморшками, а спина вигиналася горбиком від важкої роботи.

Спочатку мама пішла у засвіти, потім і батько покинув цей світ. А вона сама залишилися.

– Добре, що хоч я у тебе є, сестричко, – щебетала Жанна. – Все ж, є з ким поговорити. Та й мої діти тебе люблять, а це не маловажно!

Мирослава раділа не частим приїздам сестри, все, що сама мала, їй пакувала у великі сумки. За племінників теж не забувала – коли вони були малими, то Мирослава їм гостинці і іграшки передавала, а як виросли, то вона вже гроші через сестру їм давала – нехай куплять собі те, що самі хочуть.

Щастя жіноче прийшло до Мирослави тоді, коли вона його вже й не чекала. До їхньої сусідки син повернувся. Богдан з дружиною розлучився, все залишив їй і дітям, а оскільки не було йому куди діватися, то він до мами приїхав, з пустими руками.

А там на подвір’ї вже сестра давно хазяйнує, і зять, який скоса подивлявся на Богдана. А він став спілкуватися з Мирославою – то про город заведуть бесіду, то про погоду.

І якось так, слово за слово, і поріднилися душі Мирослави і Богдана, не зважаючи на те, що він на 8 років молодший. Богдан проводив багато часу у Мирослави, щоб не заважати вдома сестрі і племінникам. А заодно, робив у неї всю чоловічу роботу, чого вартувало лише город скопати восени.

А ще, він назвав її красивою… Мирослава навіть не знала, що відповісти, адже за все її життя ніхто красивою її не називав…

Щось заворушилося в грудях у жінки, їй і справді захотілося бути красивою для свого Богдана… Соромно було, що на старості літ стала таке відчувати, але нічого з собою вдіяти не могла. І коли Богдан запропонував їй зійтися, погодилася не думаючи.

Сестра приїхала на наступний же день, відразу як дізналася, що Мирослава надумала заміж виходити.

Жанна кричала так, що всі сусіди мали що слухати.

– Ти геть розум втратила? Невже не розумієш, що він з тобою лише через хату, бо нема йому де подітися, – намагалася напоумити Мирославу сестра. – Самотньо тобі? От донька моя заміж виходить, ти б краще племінницю до себе взяла, ніж чужу людину! Та він оббере тебе як липку, не встигнеш і оком моргнути!

Поїхала Жанна додому дуже зла, сказала, що якщо Мирослава заміж за Богдана вийде, то знати її не захоче!

Мирослава залишилася у змішаних почуттях. З однієї сторони і справді, навіщо їй чоловік на старості років, якщо вона вже звикла сама собі у всьому раду давати? А з іншої – глянула на гарненько скопаний город, згадала, що він єдиний, хто назвав її красивою…

А навіть якщо і через хату Богдан з нею? І що з того? Вона ж її заслужила, бо і маму, і тата до кінця обходила, коли сестра своє особисте життя влаштовувала.

Життя одне, тому Мирослава прийняла рішення ризикнути, і хоч на старість, але таки спробувати стати щасливою… У неї своє життя, а у сестри своє, ну хіба ж не так?