https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/ne-mozhna-tak-lyubyty-dytynu-zipsuyesh-svekruha-kotra-sama-kolys-pokynula-syna-vyrishyla-mene-vchyty/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

На народження сина я дуже довго чекала. Ми з Михайлом прожили шість років у шлюбі, а я все ніяк завагітніти не могла. Постійно лікувалася, навіть операцію зробила. І врешті це сталося. Ми були дуже щасливі. Чоловік обожнював нашого Кирила, підтримував мене і в усьому допомагав.

Відразу після народження сина ми з Михайлом вирішили, що зробимо все заради сина. Саме тому дуже старалися, аби хлопчик мав щасливе дитинство і був оточений любов’ю. Все було в нас чудово. Кирило зростав, відвідував різні гуртки і мав все найкраще. Обожнювала онука і моя мама. А от свекруха навіть на хрестини не приїхала і подарунка не надіслала. 

Вперше Світлана Вікторівна побачила онука цьогоріч, коли йому виповнилося вже чотири роки. Вона багато років жила й працювала в Чехії. Та ми щиро зраділи, що вона приїхала. Свекруха зупинилась у нас, адже більше просто не мала де. Виявилось, що за всі ці роки вона зовсім не назбирала грошей, просто жила собі у власне задоволення. А тепер ще й втратила роботу і немає куди повертатись. 

Та минуло кілька місяців і я збагнула, що довго зі Світланою Вікторівною не витримаю. Річ у тім, що вона увесь час мене критикує. Каже, що я неправильно виховую сина.

 – Не можна так любити дитину – зіпсуєш!

 – Як це?

 – Ви надто його коцькаєте, все дозволяєте! Нічого доброго з цього не вийде! Хлопець має зростати самостійним і сильним!

Дуже засмутилась я від цих розмов. Розповіла все чоловікові. А він просто зареготав.

 – Чиї поради ти слухаєш?

 – А що не так?

 – Та те, що вона була найжахливішою мамою у світі. Мене виростила бабуся, бо ненька увесь час кавалерів шукала. А коли мені було 2 роки покинула мене і поїхала з черговим коханцем до Одеси. Вона майже не дзвонила. Згодом повернулась на пів року, а тоді до Чехії поїхала вже з новим другом. Я все життя почувався не потрібним, тягарем, котрий усім заважає.

Так боляче було чути зізнання Михайла. Та я тоді зрозуміла одну важливу річ – я не мушу слухати ці поради свекрухи. Тож під час чергової лекції про виховання сина я зупинила Світлану Вікторівну. 

 – Якщо ви ще хоч раз мені скажете, що я щось зроблю не так – я вас просто вижену!

Такого вона не очікувала. Стояла мовчки. А тоді пішла Михайлові скаржитись. Та він церемонитися взагалі не став. Відразу ж вказав їй на двері. Мені прикро, що все так склалося. Та скажіть, що я мала робити? Мовчки терпіти? Як би ви реагували на таку поведінку?

IrynaS