Так життя склалося, коли я дитиною була – мама поїхала на заробітки. Тож залишилась я з татом. А він замість того, щоб доглядати мене, навпаки примушував готувати, прибирати й прати речі. Вмить моє дитинство закінчилось.

Врешті я з великою радістю в 15 років покинула батьківський дім,  вступила в технікум, вивчилась і знайшла роботу. А тоді й Артема зустріла. Він був чудовим хлопцем. Минув рік стосунків і ми побралися. Моя мама приїхала з Італії, оплатила весілля й придбала нам квартиру. 

І лишень мамі Артема – Галині Василівні все не подобалось. Вона увесь час вказувала, яке весілля ми маємо зробити, яких традицій дотримуватися. А коли вона побачила мою сукню  – почала кричати, що в такому соромно з хати виходити. Не заспокоїлась його мати й після весілля. Хоча ми жили окремо – вона мало не щодня приходила і перевіряла, що я і як роблю

А чим ти вікна миєш? Газетою протираєш?

 – Ні, в мене спеціальні засоби!

– А що ті засоби? Нічого ти не розумієш

Ще гірше стало, коли я народила. Виявляється, що я нічого не вмію і взагалі не створена для материнства.

 – Чим ти дітей годуєш?

 – Це овочеве пюре з броколі, дуже корисно.

 – Не дивно, що дитина то не їсть. Звари нормальну манну кашу!

 – Лікар каже, що вона шкідлива! Зараз таке не радять!

 – Мої діти їли та виросли здоровими!

Усі ці роки я терпіла образи й приниження. Та я надто кохала і поважала чоловіка, тому мовчала. І ось роки минули, діти повиростали. А якось цьогоріч влітку Артем подзвонив мені.Схвильованим голосом він розповів, що Галина Василівна впала і зламала ногу. А, звісно, в 70 років це не жарти. Її забрали до лікарні. 

Наступного дня чоловік привіз свою маму до нас. Проти я не була, шкода стало старої. Три місяці свекруха носила гіпс. Та вона й надалі продовжувала до мене чіплятися. Я думала, що вона повернеться додому, та потім Артем попросив, аби свекруха пожила в нас ще, принаймні до весни. Звісно я дозволила.

І ось нещодавно я саме пішла в гості до подруги. А коли повернулась відчула страшний сморід. Увійшла на кухню – свекруха мойву смажить, все брудне, безлад.

 – Що ви робите, у нас ніхто такого не їсть.

 – То ти просто готувати не вмієш! В тебе вся риба – прісна. От побачиш – всім сподобається!

– Ще раз таке влаштуєте – будете доживати в будинку для літніх! – вирвалось в мене.

Вона вмить заклякла. А тоді вийшла геть. Пішла наскаржилась Артему. Звичайно, він розлютився.

 – Нащо ти так з мамою?

 – А скільки я можу терпіти? Якщо вона хоче жити з нами – нехай вже нарешті почне до мене ставитися з повагою. 

Чоловік не розумію, чого я так нервую. Та я знаю, що врешті буду доглядати його маму і не хочу, аби вона з мене знущалась. От скажіть, як мені бути?