Марія вже десять років працює в Італії, вирушивши туди на заробітки в свої п’ятдесят, коли зрозуміла, що сімейного бюджету для забезпечення потреб родини не вистачає.

Поїхала вона в пошуках кращого життя не лише для себе а й хотіла допомогти дочці, Вікторії, яка на той момент вже була дорослою. Марія знала, що треба якось вирішити питання з будинком, адже їхня маленька хатинка потребувала серйозного ремонту.

Труднощі на заробітках були чималими, але Марія не скаржилася. Вона економила на всьому, працювала важко й навіть наважувалася братися за ті роботи, від яких інші українські жінки, що працюють у Італії, відмовлялися.

З часом вона почала відкладати гроші, найняла майстрів, і поступово будинок був відбудований. Всі ці роки, перебуваючи далеко від дому, Марія турбувалася про свою родину, висилала гроші, аби її донька не знала нужди і могла жити добре.

Кілька років тому Віка вийшла заміж. Дівчина привела в будинок чоловіка, свого зятя, і для Марії це був важливий момент. Вона не втручалася в їхнє особисте життя, лише спостерігала, як вони починають створювати свою сім’ю.

Мама раділа, що дочка знайшла хорошого чоловіка, і навіть більше – вона щомісяця висилала гроші на підтримку молодої сім’ї.

Після того як Марія завершила ремонт у своєму будинку, вона була впевнена, що коли повернеться на постійне місце проживання, буде жити разом зі своєю дочкою і її чоловіком. Саме так вони домовилися, і Вікторія також обіцяла, що все буде добре, і мама буде з ними.

Вона, здавалося б, нічого не мала проти такої перспективи. Проте коли Марія приїхала додому на Різдво цього року, її очікувала неприємна ситуація.

Вже з першого дня, коли вона приїхала додому, Марія відчула, що атмосфера у власному домі якось змінилося. Вони з донькою ніколи не мали проблем у спілкуванні, і вона не очікувала, що щось змінилося тепер.

Однак одного разу, коли Марія взяла рушник з ванної кімнати, Віка зробила їй зауваження, що рушник належить зятю, і що треба питати, перш ніж щось брати. Марія відразу вибачилася, але це вже був перший дзвіночок.

Протягом тих кількох тижнів, що Марія провела вдома, вона помітила, що багато чого в будинку тепер належить саме зятю. Його рушники, його крісло, його диван, на який вона вже не могла сідати.

Усе це спочатку здалося їй незначним, але з часом ситуація почала набирати все більшої значущості. Виявилося, що навіть меблі, які були куплені за її гроші, тепер більше належали зятю, а не їй.

Після цих спостережень Марія вирішила повернутися до Італії. Вона розуміла, що в її домі більше не місце для неї. Під час розмов з дочкою, Віка запевняла її, що нічого страшного не відбулося, що вона нічого не повинна думати.

Проте Марія вже не могла відчути себе вдома, вона була розчарована. Кілька тижнів провела в атмосфері відчуження і непотрібності, і це важко сприйняти, коли ти віддавав стільки сил і коштів, аби забезпечити своїм дітям комфорт і стабільність.

Коли Марія повернулася в Італію, вона остаточно зрозуміла, що потрібно подумати про своє майбутнє і створити собі умови для життя окремо.

Вона вирішила, що треба накопичити гроші і купити квартиру, щоб жити самостійно, бо відчуття зайвості вдома було настільки яскравим, що вона більше не могла терпіти таке ставлення.

Але Віка, незважаючи на всі ці моменти, продовжувала запевняти її, що ніякої проблеми немає, що вона просто занадто себе накручує і вигадує непотрібні речі.

Марія ж не могла позбутися відчуття, що її місце в родині більше не таке важливе. Вона вирішила, що, незважаючи на спроби доньки її заспокоїти, їй все одно потрібно подумати про своє життя і забезпечення старості.

Марія запитує себе, чи вона насправді щось накручує, чи її переживання є обґрунтованими. Чи справді вона вигадує проблеми там, де їх немає? Вона навіть почала сумніватися в своєму рішенні припинити висилати гроші.

Іноді їй хочеться побачити в очах своєї доньки хоча б краплину вдячності, хоча б трохи тепла і поваги. Вона не хоче бути зайвою, і це, мабуть, найболючіше. Адже все, що вона робила, було лише для того, щоб її діти мали краще майбутнє.

Ця ситуація поставила Марію перед вибором: залишитися в родині, де вона більше не відчуває себе потрібною, чи почати нове життя, зберігаючи свою гідність і самоповагу, хоча й на самоті.

Вона ще не вирішила, що робити, але одне було ясно – їй важливо дбати про себе, про своє майбутнє, і не залишити своє життя на волю інших.

Таким чином, Марія опинилася на роздоріжжі, де вона повинна визначити, що для неї важливіше: родинні зв’язки, які стали напруженими і болісними, чи її власне щастя та незалежність. І, мабуть, вона вже зрозуміла, що не можна жити для інших, забуваючи про себе.

Життя таке коротке, і навіть якщо ти віддаєш все заради своїх близьких, важливо не забувати про себе і про свої потреби, адже старість приходить, і хочеться залишити щось для себе.