Я приїхала до Юлі, сльози нестримно котилися по моїх щоках, а в голові звучали тисячі думок, наче шторм. Подруга уважно слухала, підперши голову руками, поки я намагалася заспокоїтися і знайти слова.

— Що мені робити, Юль? — почала я, ледве стримуючи ридання. — Максиму я зовсім не подобаюсь. Якщо я струнка — ревнує, якщо набираю вагу — починає критикувати, що я змінилась, не така, як раніше. Я не можу йому догодити.

— Як так? — здивувалась подруга, трохи нахилившись до мене.

— Ось так, — відповіла я з гіркою посмішкою, витираючи сльози. — Розумієш, перед весіллям Максим змусив мене пообіцяти, що я йому не зраджуватиму.

Юля мало не вилила чай на себе.

— Що? Не зраджувати? Маріє, ти серйозно? Це ж просто абсурд!

— Так, я знаю, це звучить дивно. Але для Максима це питання дуже важливе. Все це у нього з дитинства. Батьки розлучилися через зраду матері, коли йому було три роки. Він бачив, як мати водила додому інших чоловіків, поки батька не було вдома. І він, малий, грався в своїй кімнаті, навіть не розуміючи, що відбувається.

— Ого, нічого собі, — знову здивувалась Юля. — Але Макс уже дорослий, йому 43. Це було всього пару років тому?

— Так, його мати вийшла заміж, коли йому було 5 років. Вітчим виховував його, і Макс завжди відчував, що мати його не зрозуміла. Відтоді він не може пробачити їй це.

Юля сиділа мовчки, думаючи, потім тихо сказала:

— Може, йому дійсно варто звернутися до психотерапевта? Тому що така поведінка — це вже не просто наслідок дитячої травми, це справжня проблема.

— Так, — продовжила я, відчуваючи потребу виговоритись, — Максим вирішив, що зрада — це частина життя. Всі жінки зраджують, він так переконаний. Коли ми одружувалися, він сказав, що я повинна зробити це по його умовах, і я погодилась.

— І ти погодилася? — запитала Юля, дивлячись на мене з подивом.

— Так, я була молодою і не розуміла всіх наслідків. Це не була пряма обіцянка, він просто сказав, що зрозуміє, якщо таке трапиться. Наче це було якимось захистом для нього. Але тепер він не відпускає мене. Це не тільки ревнощі, Юль. Він контролює все: що я їм, як я виглядаю. Коли я була стрункою, він підозрював, що хтось дивиться на мене. Тепер, коли я трохи набрала вагу, він постійно натякає, що я змінилась і йому це вже не подобається.

Я замовкла, ковтаючи сльози. Юля встала і обняла мене.

— Маріє, це ненормально. Ти ж розумієш? Це не любов, а маніпуляція. Він сам нещасний і хоче зробити тебе такою ж. Його травма — це не твоє випробування. Звісно, ти змінилась, але у вас троє дітей.

Я зітхнула, але всередині відчувала важке тягарі. Всі ці роки я намагалася зрозуміти, як це сталося.

— Я знаю, але… мені його шкода. Він не винен, що так виріс. Він щиро хоче бути щасливим, але не знає, як, — намагалася виправдати його.

— Це не дає йому права знищувати тебе, — сказала Юля твердо, — Якщо він не може полюбити тебе такою, якою ти є, без умов, то це не твоє завдання боротися з його страхами. Ти маєш право на своє щастя.

Я похитала головою, хоча глибоко в серці розуміла, що вона права. Але як зробити цей крок? Як піти від того, кого любиш, навіть коли ця любов тебе руйнує?

Тижні минали, і я ставала все більш замкненою. Максим продовжував маніпулювати мною, а я не знаходила сили протистояти йому. Замість того щоб подати на розлучення або звернутись до терапевта, я записалась на «Курси жіночого щастя», де мені розповідали, що жінка має «надихати» чоловіка і приймати його таким, яким він є, без заперечень. Я поглинала ці поради, навіть не усвідомлюючи, як сильно вони мене руйнують.

Моя вага продовжувала зростати, і я почала відчувати себе ще гірше. Кожен день став однаковим: я намагалася уникати дзеркал і навіть уникала себе. Лікар вже кілька разів попереджав, що моя вага шкодить здоров’ю, але я боялася щось змінити. Мені було некомфортно, але я залишалася в тому ж місці, немов у пастці. Я боялася, що Максим знову буде ревнувати, якщо я схудну, а якщо залишуся такою, як є — хоча б не викликатиму підозр.