– Скільки разів я тобі повторювала, щоб ти не їла у бабусі? – з докором промовила Олена до своєї шестирічної донечки.

Дівчинка гралася у дворі, поки мама повернулася з магазину. Алінка тим часом зайшла до бабусі, яка пригостила її маленьким бутербродом із ковбасою.

– Мамо, я не хочу їсти, – зізналася донька, пояснюючи, що тільки-но перекусила у бабусі.

– Це був останній раз, коли ти пішла до неї! Я вже сто разів казала, що ти повинна їсти лише вдома. Чим може бабуся тебе нагодувати? Я ж спеціально для тебе вдома зробила смачні парові котлетки, – Олена не могла заспокоїтися.

Свекруху вона недолюблювала, а сама намагалася якомога менше спілкуватися з нею. До того ж, і дитину пускала до бабусі без особливого бажання.

Як не старалася бабуся, догодити невістці було неможливо.

– Що ви собі дозволяєте? Як могли нагодувати мою дитину якоюсь дешевою ковбасою? – у пориві обурення невістка влетіла в хату до Марії.

Жінка лише хотіла пояснити, але Олена суворо заявила, що не хоче, аби її донька їла неякісну їжу.

Невістка була впевнена, що свекруха купує найдешевші продукти, адже у тієї, крім невеликої пенсії, інших доходів не було.

І це, на жаль, було правдою. Марія народила свого єдиного сина вже у 40 років, коли вони з чоловіком уже не сподівалися на дітей. Але їхнє щастя тривало недовго – чоловік пішов із життя, і Марії довелося самотужки виховувати синочка.

Михайло виріс порядним і працьовитим хлопцем, який завжди підтримував маму. Але все змінилося, коли він одружився і привів додому Олену.

Олена одразу проявила себе як людина з важким характером. Жити в старому будинку свекрухи вона категорично відмовилася, тому відправила чоловіка на заробітки.

Поки Михайло працював за кордоном, Олена перебралася до своїх батьків, аби рідше бачити свекруху.

Михайло старався з усіх сил і вже за кілька років збудував для своєї сім’ї будинок. Переїхавши туди, Олена категорично заборонила Марії жити з ними.

– Мамо, мені і в моїй хаті добре. Я не хочу створювати вам зайвих проблем, – Марія намагалася заспокоїти сина, не бажаючи стати причиною сварок у його сім’ї.

Алінку, свою онучку, Марія дуже любила. Проте невістка обмежувала їхні зустрічі, навіть попри те, що вони жили на одному подвір’ї.

– То хоча б борщику поїж, якщо котлет не хочеш, – наполягала Олена, намагаючись переконати доньку.

Але вдома раптово закінчилася сметана, і вона пішла в магазин.

Коли вона розраховувалася за покупку, продавчиня згадала, що Марія вже заходила до магазину – купила два шматки ковбаси: одну дешеву, а іншу дорогу.

Дорогу вона взяла з собою, а дешеву забула. Продавчиня передала пакет із ковбасою та чеком, де було видно, що ковбаса, якою бабуся пригостила Алінку, зовсім не дешева – майже 300 грамів за 90 гривень.

Повертаючись додому, Олена відчула докори сумління. Вона раптом усвідомила, що була несправедливою до свекрухи. Жінка за останні гроші купила якісний продукт, аби потішити онучку.

– Алінко, візьми котлетки і занеси бабусі, – раптом сказала Олена.

Дівчинка зраділа.

– Давай більше, я складу їй компанію, – відповіла вона.

Коли Михайло повернувся додому, Олена сама запропонувала забрати свекруху до їхнього будинку.

– Може, Алінка краще їстиме, якщо їй складатиме компанію бабуся, – пояснила вона чоловікові. Але насправді їй просто вперше захотілося зробити для Марії щось хороше. Адже жінка вже в такому віці, коли її потрібно балувати, а не ображати.

Михайло радів, що між його мамою та дружиною нарешті встановилися добрі стосунки.