Грудень. Кінець кварталу, завершення року. Затрималася допізна на роботі, йду додому крізь морозну зимову ніч, а тут… На лавці в парку, притулившись одне до одного, сплять двоє дітлахів. Старший хлопчик ніжно обіймає маленьку дівчинку, яка сховалася у нього на плечі. Серце стиснулося, я почала їх будити.

– Що ви тут робите? – запитала я, не приховуючи хвилювання.

– Спимо, хіба не видно? Чого ви нас розбудили? Тепер Оля їсти захоче. Ідіть собі, – буркнув хлопчик невдоволено.

Не довго думаючи, я вирішила забрати їх до себе додому. Мама, яка була вдома, одразу повела їх на кухню, щоб нагодувати. Поки вони їли, хлопчик на ім’я Юра розповів, як опинилися на вулиці. Виявилося, що вони з сестрою приїхали в наше місто лише два тижні тому, а до цього жили в селі разом із мамою. Однак мама нещодавно вийшла заміж, і тепер дітям немає місця у новому житті їхньої матері та її чоловіка.

– Ми часто гуляємо, поки нас не пустять додому, – розповів Юра. – А сьогодні взагалі сказали повертатися лише вранці.

На питання про батька Юра відповів, що вони давно з ним не бачилися й не знають, як його знайти. Він з надією додав:

– У нас у селі була літня кухня, там було тепліше, коли мама виганяла нас ночувати. І сусідка часто годувала нас, добра жінка.

Наступного ранку ми викликали поліцію. Діти залишилися в нас на ніч, а правоохоронці пообіцяли знайти їхнього батька. Юра дякував нам за прихисток, а я не могла залишатися байдужою до їхньої долі. Поліція взялася за справу, а дітей тимчасово відправили до притулку. Проти матері відкрили кримінальне провадження.

Я кілька разів відвідувала Юру та Олю в притулку. Вони здавалися задоволеними, хоча й жалкували, що їх розділили по різних групах.

За два дні до Нового року до нашого дому постукали. На порозі стояли Юра та Оля, а з ними – незнайомий чоловік і жінка. Це був їхній батько разом із дружиною. Виявилося, що він уже кілька років працював за кордоном, не бачив дітей три роки, але регулярно пересилав гроші на їхнє утримання. Коли служба у справах дітей повідомила йому про ситуацію, він негайно повернувся до України.

Тепер діти будуть жити з ним. Батько прийшов, щоб подякувати за нашу допомогу.

Час від часу Юра телефонує мені, називаючи мене своєю хрещеною. І знаєте, я зовсім не проти цього.