Ми з Данилом одружилися майже рік тому. Після весілля вирішили жити у моїй однокімнатній квартирі. Це було цілком зручно для нас обох на той момент.

Я тоді працювала на престижній роботі з гарною зарплатнею. Моя кар’єра стрімко розвивалася, і я одразу попередила Данила, що не збираюся найближчим часом йти в декрет. Моїм планом було продовжувати працювати, накопичити гроші, щоб купити більшу квартиру, а вже потім думати про дітей. Чоловік підтримав мене і погодився з таким підходом.

Єдиною проблемою в моїй роботі було те, що я часто їздила у відрядження. Бувало, мене не було вдома по кілька днів, а іноді й увесь тиждень.

З часом я почала помічати щось дивне у своїй квартирі після повернення з поїздок. Господині важко не помітити зміни — речі лежали не так, каструлі стояли в незвичних місцях.

Мій чоловік не вміє готувати, тому перед від’їздом я завжди залишала йому готову їжу в контейнерах. Але, повернувшись кілька разів, бачила, що каструлі і сковорідки використовувалися, хоча залишена їжа залишалася неторкнутою.

– Може, у нього хтось є? – припустила моя подруга, якій я розповіла про свої підозри. – Можливо, поки ти їдеш, він приводить когось у вашу квартиру?

Ця думка здалася мені неприємною, але я не знаходила ніяких доказів. Не було ні підозрілих дзвінків, ні повідомлень, ні прихованих паролів у телефоні чи ноутбуці.

Щоб розвіяти сумніви, я вирішила перевірити чоловіка. У наступне відрядження я сказала, що повернуся в п’ятницю, хоча насправді взяла квитки на четвер. Я планувала повернутися пізно ввечері, щоб застати його зненацька.

Тихо відчинивши двері, я одразу помітила, що в квартирі пахне свіжоспеченими пирогами. З кухні долинав веселий жіночий голос.

Я швидко пішла до кухні, вже розуміючи, що зараз побачу.

Мій чоловік виглядав дуже здивованим.

– Ти вже повернулася? – запитав він, а за столом навпроти нього сиділа… його мама.

Виявилося, що моя свекруха, переживаючи за свого сина, приходила одразу після мого від’їзду. Вона господарювала у квартирі, готувала борщі, пекла пироги і навіть залишалася ночувати.

Подруга, почувши про це, сказала, що мені варто радіти, адже це просто мама, а не інша жінка. Але мені все одно було незручно.

– Що тут такого? – виправдовувався Данило. – Мама ж приходить тільки тоді, коли тебе немає, вона не втручається в наші справи.

Проте мене це не заспокоювало. Це ж моя квартира, і я не хочу, щоб хтось без дозволу рився у моїх речах, перебудовував усе на свій лад. Я відчувала, що свекруха заглядає у шафи і чіпає мої речі.

А ще більше мене непокоїло те, що все це відбувалося за моєю спиною. Чому вона приходить тільки тоді, коли мене немає вдома? Якщо у неї добрі наміри, чому приховувати це від мене?

Мені здається, це дивно. Що вони задумали? Чи це просто така їхня “сімейна традиція”?