Так склалося, на жаль, що життя моєї старшої сестри було не дуже добре.

В 21 рік моя Галинка стала зустрічатися з одним чоловіком, він досить таки часто приїжджав до нас, коли мав відрядження.

І Галина постійно таки бігала до нього на побачення, вони часто ходили в кафе, зустрічалися десь в якомусь готелі.

Іноді вони обоє приходили до нас, коли мами не було вдома. Галина була щиро закохана в нього і навколо цього чоловіка, можна сказати, крутився всесвіт її.

Звісно, я бачила, яка вона щаслива, які в неї надії та сподівання на цю людину і вона постійно мені говорила, що лише з ним вона бачить своє світле майбутнє і все.

Скажу зараз відверто, що якраз мені тоді цей чоловік зовсім не подобався, я іноді говорила про це Галині, але вона зовсім не зважала на мої слова.

А от сестра моя, не дивлячись ні на що, щиро кохала цю людину, це було добре помітно та зрозуміло.

Загалом, цілих 4 роки він приїжджав в наше місто по роботі дуже часто поки моя Галина не дізналася, що вже чекає дитину і скоро стане мамою.

Тоді цей чоловік наобіцяв їй всього, що тільки можна, золоті гори суцільні, але тут же зник, лише гроші залишив і все – якісь жалюгідні копійки, які нічого не варті. Одна порожнеча.

Згодом, саме тоді ми вже й всі дізналися, що він був одружений, що ретельно приховував від Галини весь цей час. А вона була молода, щиро закохана, ідеалізувала цю людину постійно, адже він огорнув її увагою та турботою, якої вона ніколи не знала, що й не помічала нічого навколо.

Галина тоді хвилювалася, ходила з вологими очима, намагалася його знайти, але все марно було.

Згодом Галина стала мамою, у неї з’явився синочок, але якось вона не дуже хотіла возитися з дитиною, видно було, що душа у неї не лежала до цього дитяти.

Звісно, я сама і багато наших знайомих та родичів засуджували її за це, але вона все ніяк не могла забути своє кохання, видно було, що цей випадок, коли її залишила кохана людина, дуже вплинув на її стан і її подальше життя, адже радісною, після того, я її більше ніколи не бачила.

Єдине, що дуже шкодувала про те, що це сказується на її синові, адже вона й не бачила радості в ньому, іноді навіть говорила, що якби тоді не чекала дитину, то досі б щасливою з тим чоловіком була. А так.

Було так, що залишить сестра свого малюка на нас з мамою, а сама піде до подружок в гості і сидять там до ранку, додому приходить, щоб спати. І лише так сестра справлялася зі своїм смутком.

У Галини тоді просто це період був такий – проблемний, два роки вона не могла справитися з усім тим, що підкинуло їй життя.

А коли трохи вона вже прийшла до розумних думок, то зрозуміла – мама вона ніяка, особливих почуттів до дитини немає, які мають усі люблячі і відповідальні матері. А на душі у неї залишилася лише якась образа до того чоловіка, за те, що зіпсував їй долю.

Було тоді вже під 30 років Галині, заміж ніхто не кличе, прикро було, звичайно, і нам з мамою за неї.

Племінник так й залишився виховуватися у нашої мами, а сестра моя щосили шукала власне щастя.

Заміж її ніхто не кликав, після того, а для неї це був суцільний смуток та розчарування в своєму кращому майбутньому.

Згодом сестра зовсім перестала спілкуватися з подругами і мені навіть заздрила, рідній сестрі – у мене чоловік є хороший, двоє дітей та все у нас так чудово: взаєморозуміння в сім’ї, а вдомі добро і достаток.

Коли Галині виповнилося 48 років, вона познайомилася з чоловіком. Він був на рік молодший за неї, вони трохи пожили разом і – о, диво – він покликав її заміж!

Вирішили вони цю подію приурочити до її ювілею – п’ятдесятиріччю Галини, як раз була неділя.

Щиро кажучи кажучи – ми всі прийшли в просто величезний подив від цього нареченого: розлучений він, у нього двоє дорослих дітей 24 та 19 років (син і донечка), “гордість” батька, які сидять у нього на шиї вже в такі роки, коли інші діти самі влаштовують своє життя та забезпечують себе самі, а його діти не навчаються і не працюють.

Їхня мати живе собі десь десь далеко і насолоджується своїм життям окремо від власних дітей, вважає, що виростила дітей – можна й на батька їх лише спихнути.

У Анатолія, цього чоловіка, є свій власний будинок в передмісті, нічого особливого, на перший погляд, не якісь великі хороми, на сільський схожий.

А от в тому будинку і біля нього просто якесь суцільне запустіння – у нас закралася підозра, що моя сестра їм всім потрібна була, як домробітниця і нічого більше, усім було вигідно так.

І, як не дивно, в Анатолія чомусь була головна вимога – щоб дружина його не ходила на роботу, а сиділа вдома, була господинею в його домі.

Ну ще б вона працювала: з ранку господарство, а це гуси, кури, індики, свині, а потім суцільні городи, прибирання всього будинку після всіх, приготування на всю сім’ю різноманітної їжі. І так з раннього ранку до пізньої ночі. Отаке тобі сімейне життя в його розумінні.

Це вже було зрозуміло, що матеріально сестра залежить від чоловіка теж, адже грошей Галина сама не заробляла. Чоловік отримував на роботі теж не дуже багато, зате дуже пишатися своєю “забезпеченістю”.

Галина наша обслуговує його дорослих дітей як маленьких, навіть в їх кімнатах прибирає лише вона, постійно пере і прасує їх одяг.

Дочка Анатолія – постійно незадоволена усім, син – нічого робити не хоче, а їх мачуха всім мовчить, адже що вона буде говорити в чужому домі. Ось воно – заміжнє щастя!

Найприкріше за все, що Галина майже не цікавиться життям свого рідного сина, все цим “дітям” дістається. На власну дитину у неї немає ні часу, ні сил.

Я цікавилася у Галини – чи щаслива вона тепер, коли вийшла заміж і живе окремо від нас? Сестра мені якось дивно відповідає, що щаслива вона і її доля складається добре.

Ну так, сиве волосся під хусткою, якийсь старенький халатик на ній, як бабуся вона вже мені виглядає.

Свята у них відбуваються в будинку – це друзі її чоловіка, які святкують з вечора до ранку, а вона одна цілодобово стоїть біля плити.

Так чи потрібен цей статус для моєї сестри Галини – бути заміжньою? Адже я ж бачу, що від обручального кільця на пальці радості у сестри не додалося, тільки важка праця якийсь у неї, та й годі.

Ми вже з мамою просили її розлучитися, повернутися до дитини, жити у нас, а вона навіть слухати не хоче, каже, що вона й так щаслива.

Але хіба це щастя? Чому так буває, що люди не розуміють, що вони недобре живуть? Чому вони самі роблять себе нещасливими і рідних поруч з собою? Чи реально взагалі вмовити сестру? Що з нею не так?