Наталя Ігорівна одна виховувала сина, тож багато працювала. На душевні розмови з дитиною в неї не вистачало часу. Юра ріс задиристим і хуліганистим. Проблеми почалися ще в школі: хлопчик звик обстоювати свою думку кулаками, і на нього часто скаржилися інші батьки. Кілька разів викликали дільничного, що призвело до постановки на облік сім’ї як неблагополучної.

Після школи Юрко нікуди вчитися не пішов. Він влаштувався працювати спочатку вантажником, а потім і різнорабочим. Ніде довго не затримувався, вилітав здебільшого за п’янку та розв’язну поведінку. До двадцяти шести років хлопець встиг двічі побувати у в’язниці.

Перший раз за розбій — п’яним розбив у магазині вітрину, коли відмовилися продавати спиртне. Другий раз — за завдання тяжких тілесних ушкоджень, коли приревнував до товариша по чарці свою дівчину.

Наталя Ігорівна від сина не відмовилася, регулярно їздила до нього та возила передачі. Після першого визволення Юра одружився. З Анею вони разом були ще зі школи. Дівчина чесно чекала на коханого з в’язниці і була дуже рада отримати від нього кільце.

У свекрухи з невісткою були чудові стосунки. Аня легко сходилася з людьми, швидко знаходила спільну мову з дітьми та мала почуття стилю. Вбрання в прованському стилі дуже йшли їй; у гардеробі дівчина завжди мала капелюшки. Невістка нагадувала Наталі Ігорівні француженку, витончену та повітряну.

Після того, як Юрко сів у в’язницю вдруге, Аня подала на розлучення. Дівчина вирішила, що нічого спільного у неї із закоренілим карним злочинцем бути не може. Розлучення особливо болісно переживала Наталія Ігорівна.

Юрій у колонії теж сумував. Він щиро любив Аню, заради неї був готовий змінитися. Чоловік вирішив, що одразу ж після звільнення він поїде до коханої і вимолить її прощення.

Час йшов повільно, сидіти йому лишалося майже два роки. Додому дозволяли дзвонити рідко. Юрко пробував кілька разів зателефонувати дружині, але батьки не запрошували її до телефону. Казали, що Ані немає вдома.

Щоб скоротити час і відволіктися від думок про Ганну, Юрій написав листа в газету з текстом: «Молодий чоловік познайомиться з симпатичною жінкою для спілкування, дружби і, можливо, створення сім’ї. Усі подробиці — у листуванні». Відгуків було багато: самотні жінки з різних міст мріяли про надійне чоловіче плече. Юра «поза міським» відповідав неохоче, для чоловіка у пріоритеті були місцеві.

Лист Анжеліки одразу зачепив хлопця. Жінка щиро розповідала про себе, докладно описувала якості, які хотіла бачити у своєму обранці. Юра не приховував свого місцезнаходження, а Анжеліку його минуле не збентежило. За два місяці листування жінка приїхала до Юрія на короткострокове побачення.

Анжеліка була старша за свого обранця майже вдвічі: їй було сорок вісім років. Вона володіла бізнесом і не мала матеріальних проблем: жила у своїй трикімнатній квартирі, їздила на іномарці, літала двічі-тричі на рік відпочивати. Юрко після знайомства з жінкою став жити набагато краще: Анжела регулярно привозила передачі.

Юра подумав, що грішно упускати такий шанс, і, зачекавши, коли жінка до нього звикне, покликав її заміж.

Радісною новиною Анжеліка поділилася лише з однією людиною — з єдиною подругою Лізою. Жінки зустрілися у кафе. Та висловила свою думку щодо серйозності намірів молодої людини.

— Анжел, я в жодному разі не лізу в твоє особисте життя, але ти в ньому впевнена? Ви знайомі три місяці. Він від тебе молодший на двадцять два роки. Та він доньки твоєї на рік молодший! Навіщо тобі цей шлюб?

— Мені здається, що я його люблю. Юра насправді хороша людина, просто дуже запальна. Саме за це він і потрапив до в’язниці.

— Ага звичайно! Ти ще скажи, що твій Юра невинно засуджений! Так 90% засуджених каже.

— Ні, чому ж? Загалом, звісно, ​​за справу сидить. Але вже в усьому покаявся! Йому зовсім трохи залишилося, трохи більше року.

— Анжела, прокинься! Коли він вийде, тобі буде п’ятдесят, а йому двадцять вісім! Через років п’ять ти йому набриднеш, і він тебе покине! Ну, до чого ці страждання? Подобається він тобі? Зустрічайся, їзди до нього на побачення, якщо треба, але не розписуйся! А якщо він із тобою лише заради грошей?

— Ну, що ти таке кажеш! Йому я важлива, а не мої гроші! Краще, Лізо, я тобі нічого не розповідала. Замість того, щоби за мене порадіти, ти мені тільки настрій зіпсувала!

Все ж таки слова кращої подруги охолодили запал Анжеліки, і вона вирішила з укладенням шлюбу не поспішати. Хлопцю вона відмовила.

Юрко ж, навпаки, розвинув бурхливу діяльність. Про обраницю розповів матері. Наталя Ігорівна відразу захотіла познайомитися з невісткою. Юрко обіцяв це влаштувати. Коли Анжеліка приїхала на чергове короткострокове побачення, молодик завів про це розмову.

— Сонечко, щоб довести серйозність своїх намірів, я хочу познайомити тебе з мамою. Поки мене поряд з вами немає, ви підтримуватимете один одного. Ти згодна?

— Звичайно я не проти. Тільки ось…

— Що, кохана?

— Ти сказав їй про мій вік?

— Звичайно, вона знає, що ти старша за мене. Не хвилюйся, мама в мене сучасна, на таку дрібницю навіть уваги не зверне. Ось тобі телефон. Маму звати Наталія Ігорівна.

— Добре, милий. Я сьогодні їй подзвоню.

Анжеліка здалася Наталії Ігорівні надто випещеною. Незважаючи на те, що жінки були ровесницями, виглядала невістка значно краще за свекруху. Зустріч відбулася холодно. Наталя Ігорівна соромилася і не знала, про що говорити з обраницею сина. Анжеліці ж, навпаки, Наталя сподобалася — жінка видалася їй щирою.

Тепер на короткострокові побачення вони їздили разом. Коли Юрієві залишалося два місяці до звільнення, він знову зробив пропозицію Анжеліці, і вона погодилася.

Жінка у місті мала зв’язки, тож змогла влаштувати молодого чоловіка на високооплачувану роботу. Анжела купила йому машину, допомогла зробити у квартирі матері ремонт.

Все було б у нього добре, якби не спогади про Ганну. Засинаючи поряд із Анжелою, Юрій часто згадував першу дружину. Близький друг розповів чоловікові, що дівчина практично одразу після того, як його вдруге посадили, поїхала до іншого міста. Чи у відносинах вона зараз чи ні, Юрій не знав. Та й дізнаватись не було сенсу — чоловік уже був одружений.

Наталя Ігорівна змирилася з невісткою. Спочатку жінці було соромно перед сусідами за сина. Їй здавалося, що їхню родину обговорюють усі, кому не ліньки. Але Наталя Ігорівна бачила, як Анжеліка кохає Юру. Подарунки, які на кожне свято подарувала щедра невістка, також оцінила і зрозуміла, що її син у житті нарешті витягнув щасливий квиток.

П’ятдесятиріччя Анжеліки відзначили з розмахом у модному ресторані. Наталя Ігорівна вкотре зауважила, що виглядає жінка максимум на сорок.

Наталія Ігорівна перестала чогось потребувати з появою Анжеліки. Жінці почало подобатися розкішне життя і згодом будь-які подарунки вона стала сприймати як звичайні. Безпосередньо вимагати у невістки грошей вона не наважувалася, діяла через Юру:

— Сину, як справи у твоєї дружини? Гроші ще не скінчилися?

— Мам, знову ти за своє! Адже я працюю, допомагаю тобі. Що ти ще хочеш?

— Я все життя мріяла побувати за кордоном. Хочу на старості років подивитися світ. Що ти на це скажеш?

— Що я тобі скажу? Не знаю, у мене зараз немає грошей, щоб відправити тебе в подорожі.

— А твої гроші не потрібні. Акуратно попроси Анжеліку, хай купить мені путівку, наприклад, до Італії. Або до Іспанії. Ще б я із задоволенням з’їздила до Америки.

— Так, мамо, Туреччина тепер тобі бюджетний варіант?

— Про Туреччину фільм показували по телевізору, а там, окрім аквапарків та готелів, цікавого нічого й немає. А ось Італія – інша справа!

— Розпестила тебе Анжела. Ніколи б раніше не подумав, що ти подорожуватимеш.

— То було раніше, синку. Тобі пощастило виграти в лотерею, то чому б на повну котушку не використати цей подарунок долі?

Прохання Наталії Ігорівни Анжеліка виконала: купила свекрусі путівку на тиждень до Іспанії. Проводити матір Юрій поїхав один, оскільки Анжела не змогла скасувати важливу нараду.

Юрко від дружини не відставав і теж багато працював. Йому хотілося здобути незалежність, відкрити свою справу і забути минуле, як страшний сон.

Наталя Ігорівна після одруження сина на своїй ровесниці потихеньку відвадила всіх подруг, щоб уникнути глузувань. Спілкуватися продовжила лише із сусідкою Лідою. Після повернення з відпочинку Наталія Ігорівна запросила її скуштувати справжнє іспанське вино. Жінці не терпілося поділитися враженнями про подорож.

Коли пляшка вже була майже допита, Наталя захмеліла почала скаржитися подрузі на невістку.

— Ось усе, Лідко, у ній добре. Виглядає чудово і заробляє чудово, а щастя синові з нею не буде.

— З чого ти взяла?

— Та як! Їй же вже п’ятдесят! Дитину вона ніколи не народить, не буде в мене онуків.

— Та навіщо тобі потрібні ці онуки, Наталко? Зайві витрати. У мене он четверо — усю зарплату на них спускаю і синові з донькою допомагаю. Живи на своє задоволення!

— Ось якби згинула Анжелка кудись, зажили б ми… Юра отримав половину спадщини, у тієї ж доньки є. Знайшов би молоду дружину.

— Ой, та що ти, Наталко, кажеш таке! Вона ж жива людина! Ти що її, як щура, отруїти хочеш?!

— А що, це думка…

— Все, піду я. Мені здається, перепили ми з тобою, раз до обговорення смерті твоєї невістки дійшли. Поки що, Наташ. Не роби дурниць.

Думка здалася Наталії Ігорівні цікавою. У невістки нервова, напружена робота, серце, напевно, пустує. Її можна позбутися, якщо тільки ретельно все продумати. Наталія Ігорівна наслідувала приклад Скарлетт із відомого роману «Віднесені вітром»: вирішила «подумати про це завтра».

Вранці жінка прокинулася з гудучою головою і ненавистю, що незрозуміло звідки взялася до Анжеліки. Якби не вона, Юрко давно б повернув Аню. Можливо, у Наталії Ігорівни вже підростав би онук чи внучка. Впала ж на її голову ця престаріла фіфа! Якщо онуків від такої невістки чекати не доводиться, то слід витягнути з неї якнайбільше грошей!

Наталі Ігорівні раптом подумалося, що вона б шикарно стежила за кермом. Чому б не змусити Анжелку купити машину? Жінка набрала номер сина та запросила його увечері на вечерю. Попросила, щоб Анжела обов’язково прийшла до неї у гості.

Вечеря пройшла спокійно. Коли Юрко підвівся з-за столу і вийшов на балкон, щоб покурити, Наталя Ігорівна сказала:

— Анжела, а знаєш, що я подумала? Досить смикати Юру з усіх дрібниць, я ж його від роботи, мабуть, відволікаю. Хочу відучитися в автошколі та отримати права.

— Гарна ідея, Наташ. Права зараз отримати нескладно, та й машину купити проблеми не становитиме – банки навіть спеціальну програму пропонують.

— Та ти що, Анжело, хто мені кредит дасть? Я ж давно не працюю. Ось права отримаю, ви купите мені машину? А я обіцяю більше цього року не проситись на відпочинок. Тільки беріть із салону: стара, напевно, часто ламатися буде.

— Наташ, зараз немає можливості купувати щось дороге. У бізнесі невеликі проблеми, я і так постійно смикаю з обігу гроші то на те, то на це.

— Ну нічого, знайдеш кошти на подарунок коханій свекрусі.

— Вибач, Наташ. Не можу.

Анжела встала з-за столу і попрямувала до Юрка на балкон. Наталя Ігорівна розлютилася. Саме вона дозволила синові одружитися з цією старенькою, саме їй Анжелка зобов’язана своїм жіночим щастям! Схопившись із місця, Наталя Ігорівна кинулася до аптечки та схопила пігулки. У неї завжди в запасі був препарат, що підвищує тиск – жінка страждала на гіпотонію.

Ні Наталя Ігорівна, ні Юрко кави не любили. Лише Анжела пила цей напій літрами. У голові свекрухи дозрів жахливий план. Зараз вона позбавить і себе, і сина всіх проблем! Таблетки Наталія Ігорівна кинула в кухоль, включила кавоварку, залила ліки окропом. У напій щедро додала цукру, щоб гіркота не відчувалася.

Анжела, яка нічого не підозрювала, разом з Юрою повернулася до столу і зробила пару ковтків кави. За кілька хвилин їй стало погано. Вона схопилася за серце і пробурмотіла: «Щось голова сильно паморочиться». І впала зі стільця.

Юрко злякався, а Наталя Ігорівна посміхнулася. Подивившись на матір, молодик все зрозумів…

— Мамо, хто просив тебе лізти? Коли ти даси мені спокій?! Що тепер робити? — кричав Юрко, схилившись над Анжелікою.

— Нічого не робити. Викликай швидку, доки не пізно. Скажемо, що твоя дружина переборщила з пігулками. Нехай усі думають, що вона сама винна.

Анжела виписалася з лікарні лише через місяць. Юрко приходив до неї кілька разів, але жінка не хотіла його бачити. Писати заяву до поліції Анжеліка не стала. Оговтавшись від сильного отруєння, вона подала на розлучення, продала бізнес і разом із родиною дочки поїхала до курортного міста. Там відкрила невеликий готель. Юрко помирився з першою дружиною. Ганна швидко завагітніла. З матір’ю молодик не спілкується.