– Добре, куплю. Гаразд, заберу, – відмовлявся від дружини вже звичними фразами В’ячеслав.

– Тільки не забудь, бо ти, як завжди, – роздратовано говорила Олена.

В останні кілька років їхнє спілкування звелося до стандартного формату: вона давала вказівки, він виконував, якщо не забував. Причин цьому було багато, тому що робота у Славка була важка. Він керував транспортним цехом на великому підприємстві та постійно стикався з різними проблемами. Ще й дружина вдома постійно діставала і була незадоволена всім. Вона вважала, що потрібно терміново змінювати роботу чи взагалі замислитися про відкриття власного бізнесу.

– Якщо ти забув, дочці через рік потрібно вступати до інституту і бажано оплатити їй навчання у хорошому ВНЗ, – бурчала Олена.

В’ячеслав чудово пам’ятав про це, в принципі, дочка Віка була єдиною радістю в його сірому та нудному житті. Колись вони з Оленою і справді кохали один одного, ну, або так думали. З роками все кудись зникло, і залишалися лише зобов’язання та звичка. Олену все влаштовувало, оскільки м’яким чоловіком було зручно керувати, ось вона ним і крутила. В’ячеслав розумів, що з дружиною, крім побуту, вже нічого не пов’язує, але заради доньки був готовий закривати очі на все. Так і жили, періодично сварилися і з’ясовуючи стосунки, а потім у його житті з’явилася жвава та смішна Рита.

– Невже начальник цеху настільки не завантажений роботою, що постійно заглядає в бухгалтерію? – сміялися решта колег.

– В’ячеслав Анатолійович звітує і в нього питання щодо оформлення первинної документації, – ніяково виправдовувалася Рита.

Вона була новенькою в колективі, але швидко порозумілася з колегами. Славко не одразу зрозумів, що від її присутності поряд на душі якось стає спокійно та легко, а потім захвилювався і навіть по роботі перестав приходити до відділу. Але бігати постійно сорока п’ятирічному чоловікові здавалося безглуздо, до того ж Рита постійно дзвонила і нагадувала про терміни здачі паперів, тож доводилося йти. А потім він трохи відпустив себе і вирішив просто насолоджуватися спілкуванням із привабливою колегою.

– Флірт приносить емоційне розвантаження і взагалі піднімає настрій, – відповів він на запитання приятеля Олега. – Ми ж нічого поганого не робимо.

– Ну, звичайно, тільки від вас при зустрічі такі іскри летять, що це неможливо не помітити, – сміявся Олег. – Я, звичайно, тебе розумію, Рита приваблива дівчина, і, за розповідями місцевих пліткарок, не заміжня і молодша за тебе на п’ятнадцять років. Тільки не забувай про дружину та дочку.

Славко не забував, і щоразу, повертаючись додому, перетворювався на чоловіка, який не має емоцій. Тільки заради Віки все робив, купував і намагався доньці догодити. Вона була справжньою втіхою для батька і тяглася до нього більше, бо мати була суворішою. Дівчинка ділилася своїми переживаннями та планами, розповідала про мрії і вони багато розмовляли.

– Я хочу займатися дизайном інтер’єрів і навіть обрала інститут, – розповідала вона батькові. – Тільки мамі поки не кажи, бо вона не вважає це серйозним і мене відмовлятиме.

Олена справді хотіла відправити доньку на факультет іноземних мов та не розглядала інші варіанти. В’ячеслав за дочку заступався, і ця тема була ще однією причиною для суперечок та з’ясування стосунків. Одного разу вони настільки сильно посварилися, що чоловік, йдучи на роботу, голосно гримнув дверима і вирішив повернутися ввечері, як можна пізніше.

Після закінчення зміни він засів за розбір паперів, якими ніколи було займатися вдень. Рита, що поспішала додому, побачила В’ячеслава в кабінеті і вирішила перекинутися з ним словом. Через десять хвилин вони разом складали звіти, потім пили чай і розмовляли абсолютно про все. Славку було легко і просто, ніби поза цим кабінетом і не існувало більше нічого. Тільки нервовий дзвінок дружини о восьмій вечора повернув до суворої реальності.

– Вибач, заговорив тебе і сам про все забув, – якось засмутився В’ячеслав.

– Це ти пробач, я завадила тобі працювати, а вдома сім’я чекає, – почувала себе ніяково Рита.

Вдома В’ячеслава чекала чергова сварка із дружиною, внаслідок якої він вирушив спати, відмовившись від вечері. Снилася йому Рита, і від цього було так добре, що навіть не хотілося прокидатися. Тому вранці чоловік раніше вислизнув на роботу, щоби не спілкуватися з Оленою. Тепер спілкування з Ритою в обідню перерву або випита на ногах чашка кави після роботи стали для нього віддушиною.

– Це вже не просто флірт, ти розумієш? – переживав за нього Олег. – Якщо далі так піде, у зоні ризику опиниться твоє сімейне життя.

В’ячеслав усе розумів, тільки не міг уже без її присутності, розмов та сміху. А якось він навіть наважився і поцілував Риту, а вона не стала тікати, тільки трохи розгубилася.

– Напевно, це неправильно, ми ж колеги, а ти маєш дружину, – говорила вона.

– А якби я вирішив піти від дружини до тебе, прийняла б? – з несподіваною рішучістю спитав В’ячеслав.

Рита знітилася, перевела тему і спробувала скоріше піти. В’ячеслав розумів її хвилювання і розгубленість, оскільки сам відчував себе хлопчиськом. Навіть сварлива дружина останнім часом не сильно дратувала його.

– Я так розумію, відбувається щось, що мені точно не сподобається, – заговорила дружина через місяць. – Якщо ти думаєш, що я не помічаю змін у твоєму настрої, то глибоко помиляєшся. Хочу нагадати, якщо зробиш щось проти мене, то я зроблю все, щоб Віка ніколи не пробачила тебе.

– Навіщо ти так? – не розумів Славко. – Ми майже двадцять років у шлюбі, невже будемо один одному капості робити?

– Я не буду, а якщо ти вирішив на сторону піти, то подумай, чи варта твоя дівка душевного спокою нашій дочці? – напирала Олена.

В’ячеслав давно про це думав і передбачуваний розвиток подій особливої ​​радості не викликав. Він був готовий просити дружину про розлучення, але найбільше у житті хвилювався втратити дочку. Тільки й від Рити вже не міг відмовитись, бо вона здавалася порятунком від усіх бід, і поряд з нею хотілося жити.

– Ти знаєш, що Рита звільняється і допрацьовує останні дні? – приголомшив його новиною Олег. – Не знаю, що між вами відбувається, але думаю, так буде найкраще для всіх.

В’ячеслав намагався підібрати правильні слова, підібравши момент, викликав Риту на розмову до найближчого кафе після роботи.

– Я не згодна на роль коханки, а більше ти нічого не зможеш мені дати, тому не варто нам один одному душу хвилювати, – сказала вона. – Так буде правильно, зараз я поїду в інше місто і почну нове життя, а ти забудеш про моє існування.

– Я не хочу забувати про твоє існування, – відповів В’ячеслав. – Дай мені трохи часу. Я давно все вирішив для себе, але не можу так вчинити з донькою, вона найцінніше в моєму житті.

– Отже, кожен з нас зробив свій вибір і не треба нічого ускладнювати, – вважала розмову закінченою Рита. – Давай не перетинатимемося кілька найближчих днів, а потім я просто поїду і все.

В’ячеслав перший раз у житті того вечора загульбанив так, що і не пам’ятав, як дістався додому. Наступного ранку Олена влаштувала сварку, а Віка по секрету сказала, що він весь час згадував якусь Риту і від цього мама не в собі.

– Більше я не нагадуватиму про нашу розмову, – сказала зрештою Олена. – Але такого ставлення до себе не прийму, тож вибирай!

Тоді В’ячеславу просто хотілося все кинути і бігти на вокзал, шукати Риту і їхати з нею на край світу. Потім він був готовий багато працювати і почати з нуля, залишивши всі матеріальні цінності і звичне оточення. Але в цьому оточенні була Віка, заради якої він не міг чинити так безрозсудно.

– Добре, куплю. Гаразд, заберу, – чергово відповідав В’ячеслав на чергові вказівки дружини за кілька місяців.

Рита поїхала, не залишивши жодної інформації та змінивши номер телефону. В’ячеслав не зміг наважитися на вчинок, здатний змінити життя кількох людей. Він обтяжувався витівками дружини, картав себе за боягузтво і намагався думати тільки про дочку. Славко навіть замислювався, щоб чесно з нею поговорити і все розповісти. Потім розумів, що Віка прийме позицію матері і вважатиме його зрадником. Це зупиняло і переконувало жити далі у звичному форматі. Тільки іноді уві сні йому снилася Рита, що сміялася, з гарними очима і доброю усмішкою, від чого В’ячеславу якомога довше не хотілося прокидатися.