Сьогодні Лідія Павлівна зайшла до нас дуже засмученою. Пенсії своєї вона не бачила вже багато років, і коли про це розповідає – плаче. – Хоч би в будинок для людей похилого віку віддали! – скаржиться вона
Чи нормально в наш час тягнути на своїй шиї дорослих дітей?
Лідія Павлівна пенсії своєї не бачила вже багато років, і коли про це розповідає – плаче. Обличчя в неї давно нагадує печене яблуко, а сльози дрібні, і губляться в глибоких зморшках. За матеріалами
– Хоч би в будинок для людей похилого віку віддали! – скаржиться вона, коли приїжджає в гості до моєї мами.
Але будинок для людей похилого віку їй не світить. Тому що там треба платити – хоча б своєю пенсією.
А пенсію Лідія Павлівна, як я вже говорила – не бачить. Навіть тієї частини, яка залишається після відрахувань по боргах за комуналку. Донька не працює, а чоловік її копійки отримує, ось Лідія Пална і підгодовує всіх …
Зате вона правильна мати! Як сина з донькою народила, так досі їх і не кинула. Живуть навіть не за перегородкою, а один у одного на головах. У двокімнатній «хрущовці» – дочка з чоловіком і дітьми, син розлучений, і вона, стара пенсіонерка.
Дуже цікава сім’я. Мама і діти … Як то кажуть, в тісноті всі, та не в образі.
Краса? Щастя, та ще по повній програмі! Щастя такого ворогу не побажаєш.
Я коли думаю про дітей Лідії Павлівни, і ще про сотні тисяч таких діточок по всій країні, мене бере … ні, не злість. А якесь гірке здивування.
Як можна такими бути інфантильними і безсовісними? Доки можна думати, що батьки їм все життя винні?
Виріс, вивчився – і вперед, у доросле життя. Арбайт по-стахановськи, заробляти собі на їжу, труси і дах над головою.
Коли сина Лідії Павлівни дружина виставила за двері, вона звично відвідала нас і почала плaкати – куди його? Або мужика на кухні селити, або самій на цю кухню переїжджати!
Так як у великій кімнаті дочка з чоловіком і двома онуками.
У так званій «залі» хрущовської квартири, де, власне, і одній людині розвернутися важко. А спальня там, в якій мешкає Лідія Павлівна, більше схожа на комору (іноді мені здається, що вона коморою і замислювалася).
Але і спальню втратила – сину віддала. Мати ж!
На моє різке: – А чи не пора вuгнати вам з дому ваших давно дорослих дітей – образилася. На пораду дати стусана всій цій гоп-компанії, а не віддавати їм останні копійки – образилася ще більше.
Ну, а потім шарманку завела – хоч би в будинок для людей похилого віку вже віддали, там би хоч відпочила. Тьху, коротше,
Висновок простий, але мало кому сподобається: виросла дитина – вперед, нехай штурмує життєвий Олімп подалі від батьків.
Допомога – одне, а тягнути все на своїй шиї – вже вибачте. Матері теж заслуговують на відпочинок. Я вже не кажу про допомогу від дорослих дітей.