Спершу це були дрібниці: кілька старих вазочок, з якими я ніколи не знала, що робити, і купа розпачливо зношених  подушок. Потім з’явилися старі  журнали, книги, що їй не були потрібні, і десятки непотрібних речей, які мама вперто зберігала “на всяк випадок”…

Я завжди вважала себе людиною, яка любить порядок. Мені було комфортно в чистій, добре організованій оселі, де кожна річ мала своє місце. Це була моя маленька цитадель комфорту, де я могла розслабитися після важкого дня, відпочити від світу.

Але кілька місяців тому все змінилося. Моя мама, яка на той час переживала важкі часи через розлучення, вирішила переїхати до мене. Я, звісно, не могла відмовити, адже якби це не було складно, я завжди була готова допомогти. Ми з мамою не жили разом вже багато років, і хоча я знала, що це буде певною мірою випробуванням, я була готова до змін.

Найбільше мене хвилював один момент — чи влаштується моя мама в моєму просторі. Вона завжди мала свою особливу організацію побуту, і я боялася, що це буде створювати напругу. І ось, все почалося з найменшої деталі: вона привезла із собою стільки непотрібних речей, які я навіть не знала, що існують.

Спершу це були дрібниці: кілька старих вазочок, з якими я ніколи не знала, що робити, і купа розпачливо зношених подушок. Потім з’явилися старі журнали, книги, що їй не були потрібні, і десятки непотрібних речей, які мама вперто зберігала “на всяк випадок”. Мій ідеальний порядок почав валитися. Але я не наважувалась сказати їй прямо, адже розуміла, що це частина її життя, частина того, що робить її спокійною.

Купити книги-бестселери онлайн

Однак настане момент, коли все це стало нестерпним. Я не могла більше працювати через безлад у кімнатах, а в кухні стало неможливо знайти місце для своїх речей. Всі мої намагання розставити речі по поличках наштовхувались на її категоричний опір. Вона почала вказувати, що мені не вистачає уяви, що я занадто фанатична у питаннях чистоти, і що “справжня родина” повинна бути терпимою до дрібниць.

Через деякий час ми почали конфліктувати. Я вимагала, щоб вона позбулася частини своїх речей, а вона почувалася, як ніби я відкидаю її цінності, її спогади. Напруга зростала, і я не знала, як підійти до цього питання без того, щоб не зачепити її почуття.

Все досягло апогею, коли я попросила її вивезти зі свого балкона старий дерев’яний стіл, який займав половину простору. Мама заплакала, сказавши, що цей стіл належав її батькові, і для неї він був символом родинної пам’яті. Я навіть не змогла сказати, що хотіла лише більше місця для себе, що стіл вже не мав для мене того ж значення.

Тепер я стою на роздоріжжі. З одного боку, я розумію, що мама переживає важкий період у своєму житті і їй потрібна підтримка, а з іншого — не можу дозволити, щоб це порушувало мою внутрішню гармонію. Я не хочу втрачати відносини з мамою, але не знаю, як знайти компроміс, щоб усі ми могли жити комфортно в одному домі.

Що робити? Як пояснити мамі, що я не маю наміру принижувати її цінності, але при цьому не можу жити в безладі? Чи є спосіб знайти баланс між моїм бажанням порядку і її необхідністю зберігати речі, які для неї важливі?

Джерело