Частину добровольців-галичан угорці передали полякам, і ті розстріляли їх на Верецькому перевалі.

Точні місця братських могил не були встановлені, але тепер археологи виявили захоронення. Серед знайдених між кістками речей – офіцерський ремінь, монети 1930-их років і швейцарський годинник.

86 років тому 14-го березня на землях Закарпаття з ініціативи Августина Волошина було проголошено Українську незалежну державу, яка стала символом національних прагнень української громадськості краю.

Військовим органом Карпатської України була мілітарна організація “Карпатська Січ”, початки якої сягають листопада 1938 року.

Саме тоді за активної участі Організації Українських Націоналістів на Закарпатті було створене напіввійськове формування під назвою “Організація народної самооборони Карпатська Січ”.

Його основним завданням був захист Закарпаття від нападів угорських і польських диверсійних загонів. Велику роль в утворенні Карпатської Січі відіграли вихідці з Галичини, які за завданням ОУН були направленні в Карпатську Україну для підтримки національного руху.

Трагічні дні для Карпатської України настали в середині березня 1939 р., коли Угорщина продовжила окупацію Закарпаття.

Після відступу Чехословацького війська основним супротивником регулярній і добре озброєній гортистській армії стали малочисленні загони Карпатської Січі.

На жаль, бойовий вишкіл січовиків був дуже низьким. Як згадує у своїх спогадах учасник подій В. Бірчак, коли він запитав знайомого старшину “Яка наша сила?”, той відповів “Діти! Я роздав їм кріси, вони похапали і біжать, але амуніції не беруть. Перший раз у житті мають кріси у руках. Коли я їм роздав гранати, на цілу сотню тільки один умів обходитися з ними й їх кидати…”

Найбільша битва розгорнулась 15 березня на Красному полі – рівнині, що лежала на правому березі Тиси поблизу Хуста. В цьому бою загинуло близько 230 січовиків, чеських воїнів і добровольців.

На центральному напрямі бої відбулися в Чинадієві, на околиці міст Сваляви та Іршави.

Січовики втратили близько 200 убитими і понад 400 пораненими; в полон було взято біля 300 чоловік.

рія

У боях по лінії фронту від Королева до Хуста угорці полонили багато чехів і 450 січовиків, серед яких було чимало галичан.

18 березня 1939 р. останні захисники Карпатської України припинили опір.

Як свідчать дослідження, частину захоплених в полон січовиків – вихідців з Галичини, угорці передали полякам.

17 березня 1939 року полонених 7-8 колонами по 70-80 осіб жандарми і гонведи привели на Верецький перевал. На новоутвореному кордоні Угорщини з Польщею угорські конвоїри передали карпатських січовиків польській прикордонній службі.

Польські прикордонники спочатку розмістили полонених у казармах. Наступного ранку, знову поділивши їх на колони, галичан відконвоювали вздовж лінії кордону ліворуч і праворуч на півтора-два кілометри і розстріляли над закарпатськими селами Нова Розтока і Верб’яж та між Петросовцею, Жупанами й Лазами. Зокрема, свідком цих подій був тодішній директор Верб’язької школи Іван Гетроці.

Чутка про розстріл полонених січовиків-галичан змусила сільського священика Дмитра Ревицького звернутися до органів влади у Нижніх Воротах за дозволом поховати тіла розстріляних. Як доказ – священик приніс гільзи польських патронів.

Було створено відповідну комісію, до складу якої, крім угорських і польських офіцерів, увійшли священик Д. Ревицький, а також старости сіл Верб’яж і Нова Розтока. Убитих січовиків поховали на Верецькому перевалі, за кілька метрів від лінії тодішнього кордону. На братській могилі поставили дерев’яний хрест.

Інші групи січовиків було розстріляно праворуч від перевалу з боку Глухівського верху та поблизу глибокої долини. Староста села Нова Розтока Юрій Голянич організував людей для поховання стрільців.

Згідно зі свідченнями Івана Джугля, який проживав неподалік місця розстрілу, січовики були одягнуті у військовий та цивільний одяг. За його словами, тут було убито 230 вояків Карпатської Січі.

Таким чином загальна кількість січовиків, розстріляних на Верецькому перевалі, могла становити від 500 до 600 осіб…