Мені вже не вперше здається, що зять та сваха навмисне роблять все для того, аби Зоряна не бачилася зі мною взагалі. 

Я сама заробітчанка, вже 17 років живу та працюю в Італії. Поїхала я сюди не з легкої долі. Мій горе-колишній муженьок ні дня не просихав. Хоча до весілля здавався таким зразковим сім’янином. Коли ж я народила Зорянку, то почав сильно пиячити, ні дня не просихав. Свекри на таку поведінку сина лиш очі закривали та постійно казали “не виноси чвари з хати”.

Тільки як Зорянці було вже 5 років, то я наважилася на розлучення. Бо знаєте, як то страшно було піти від чоловіка, все село про мене пліткувало. Стабільної роботи сама не мала, а чоловік платив копійки за ті аліменти. Того я отак опинилася в Італії на заробітках. Дякувати Богу, допомогла влаштуватися моя однокласниця на одне виробництво, ще й домовилася аби я жила в спеціальному гуртожиток для заробітчанок. 

Мама доглядала Зорянку, а я надсилала кошти та гостинці. На жаль, через таку відстань не могла часто бувати вдома, хіба на Різдво та Великдень. І те, моя відпустка тривала менше тижня. 

Але я їхала закордон з думкою, що зможу дати доньці гідне життя та майбутнє. Тим паче, на відкладені кошти мама зробила гарний ремонт вдома, добудувала літню кухню. Адже, щоб ви розуміли, тоді в нас туалет був на дворі, треба бігати через весь город. 

Ремонт кухні

Отак проминуло аж 17 років. Я старалася заради Зорянки, як могла. Донька закінчила школу із золотою медаллю, вступила до Івано-Франківськ. Я їй на 18-річчя купила невеличку однокімнатну квартирку, зробили гарний ремонт. Сама ж Зорянка старалася ще на 1 курсі шукати якісь підробітки.

– Ма, ну я вже доросла. Ти ж краще на ті гроші собі якусь красиву сукню купила чи відпочила бодай! – сперечалася донька у Скайпі. 

І все у нас було добре до одного моменту – поки донька не заручилася з Олегом. Я спершу щира раділа, що матиму зятя та й Зорянка в надійних руках. Однак, у справу втрутилася сваха, Ольга Василівна. 

Думала, що весілля зіграють влітку (ще минулого року), адже мені якраз виходило вирватися з Італії на тиждень додому. Вже й гроші вислала їй на сукню та туфлі, зібрала гостинці. Аж раптом новина – свято зроблять швидше, у квітні. І це повідомила мені сваха: 

– Та я просто маю знайомих у кафе, там якраз дата звільнилася. Ми вже всіх гостей попередили. 

– Але ж я не встигну приїхати ніяк.

– Ну нічого, діти вам потім фото вишлють у Вайбер. 

Отак я пропустила весілля єдиної доньки. Так плакала, коли мені надіслали відео з церкви, як вони танцювали перший танець. Хоча Зорянка на мене не сердилася, а я не тримала на неї зла. 

Але потім сваха ще й так прокрутила, що я на хрещення до онука не потрапила, уявляєте? Зорянка народити мала у травні, якраз перед Великоднем. Я знову вже дістала свою заначку, назбирала 2 торби великі одягу та іграшок, навіть ще заздалегідь дала доньці пару євро, аби візочок та ліжечко для малюка купила. Якраз виходило, то ми і Великдень разом відгуляємо та ще й онука Антончика похрестимо. 

Тільки щось по здоров’ю пішла не так та донці робили термінову операцію раніше ПДР. До мого приїзду залишався рівно тиждень, я сиділа як на голках, постійно молилася за онука та доньку. На щастя, операція минула добре все налагодилося. І за 2 дні після виписки знову сваха все зіпсувала – домовилася з якимось священником на районі аби малого похрестив:

– Так буде краще і швидше

– Але ж я знову не вигну приїхати. Та почекайте, після Великодня якраз все зробимо.

– А  ви що, свого онука геть не любите? хочете, аби на малюка хтось наврочив? 

– Ви так і з весіллям все коней гнали зараз з хрестинами. Все так робите, аби я на свято не попала?! 

– А це хіба мої проблеми, що ви дитину кинули та втекли закордон? 

Ці слова були для мене наче ножем по серцю. Адже Олег живе у тій квартирі, яку я купила. Та і за весілля взагалі не платили – все спонсорувала я закордону. Раз захотіла поговорити з Зоряною щодо свахи, але донька сказала, що я все сприймаю близько до серця:

– Ну може пані Ольга не те мала на увазі, а ти її не так поняла. Вона ж нічого поганого не робить, до онука постійно приходить няньчити. 

Не знаю, чи на добрій ноті закінчиться та казочка. Не вистачало, аби донька взагалі мене зреклася. Хіба я заслужила на таке ставлення родичів?!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело