Оце ти господиня, як тебе земля тримає? І це мама так навчила? Тьфу на тебе!

А такий міні-серцевий напад у неї стався… бо мій чоловік допомагає у хатніх справах.

Знаєте, я не дотримуюся правила, що жінка повинна займатися прибиранням. Ще коли я з Остапом жила на орендованій квартирі, то ми визначилися з обов’язками. Я, наприклад, прасую речі та мию посуд, чоловік витирає пилюку (просто у мене алергія). І нас все влаштовувало.

А потім переїзд, вагітність, народження сина Олежика. Знаєте, тоді Остап взагалі забороняв мені з ліжка підійматися:

– Ти відпочивай, а я про все потурбуюся.

Він купив робота-пилососа, посудомийку та інколи міг викликати клінінгову службу. І не треба казати, що я погана жінка. Це була Остапова ініціатива. Замість того, щоб горбатитися на кухні, ми весело проводили час утрьох. Наприклад, йшли у кіно, гуляли в парку чи просто спати до обіду та валялися у ліжку. Мама також підтримує мої погляди, а ось свекруха категорично проти. І ось вона думає, що раз родичка і старша людина, то має права пхати носа у нашу родину

Тож, розповідаю:

У суботу ми організували невеличке генеральне прибирання. Треба перебрати сезонні речі, дещо кинути на прання, поприбирати (матусі, у яких є маленькі дітки та багацько дрібних іграшок мене зрозуміють). Я присіла на хвилинку, щоб випити чаю та заколисати Олежика, а Остап тоді витирав пилюку у коридорі. Ту я чую дзвінок та стукіт у двері.

– І чому ти рідну маму зустрічаєш з такою брудною ганчіркою? – сміється свекруха. 

Здається, вона хотіла зробити нам сюрприз, але сама отримала фонтан незабутніх емоцій. Пані Вікторія зайшла на кухню й отетеріла, що аж сумка з рук випала.

Тобто поки мій син там прибирає, ти чай на кухні п’єш? Як тобі не соромно?!

– Ви про що, пані Вікторіє?

– У тебе ще нахабства бракує таку дурню запитувати? Чому це мій Остап прибирає? 

Я не знала, що відповісти на таке “звинувачення”.

– Ну ми ділимо обов’язки щодо прибирання порівно…

– Господи, оце вигадала! Та скажи, що ти просто звісила ніжки йому на спину та катаєшся, як на конячці. Тобі не соромно? Ти і так у декретній відпустці, то ще його змушуєш прибирати?! 

Вона ще довго кричала, що аж син почав плакати. Пані Вікторія розвернулася та пішла геть. Тепер ще й чутки по родичах пустила, мовляв, я меркантильна жінка, яка тримає її синочка у кулаці та змушую працювати. Однак, хіба це нормальний вчинок дорослої та адекватної жінки? 

Ми зараз у якому столітті живемо? Може, свекруха думає, що у мене нема права на думку та мій обов’язок – обслуговувати Остапа, немов я його рабиня? 

Знаєте, через таку вузьколобу родичку я не буду страждати. Нехай інші думають про мене все, що завгодно. Остап мене завжди підтримає та любить, а це найголовніше. Якщо пані Вікторія така “розумна”, то нехай сама до кінця життя кудахтає біля свого чоловіка, а у нашу родину не пхається. 

А ви погоджуєтеся з думкою молодої невістки? Справжня жінка – це хатня робітниця? 

“Ця історія залишила слід у вашому серці? Покажіть це своїм емодзі — нам важлива ваша думка!”