Світлана стояла в черзі на пошті, де люди зібралися обмінювати старі лампочки на нові. Раптом старший чоловік, що був попереду, заявив, що йому потрібно оплатити комунальні послуги, і попросив пропустити його. Однак черга, яка терпляче чекала своєї черги, відмовилася йти назустріч. Чоловік намагався пояснити, що лампочок йому не потрібно, але його ніхто навіть слухати не хотів.

Світлана теж звернула увагу на цього чоловіка, але не через його слова, а тому, що він здався їй знайомим. Проте, скільки вона не думала, згадати одразу не змогла. Лише після пів години в черзі вона нарешті згадала.

Цей чоловік був колегою її колишнього чоловіка. Саме він свого часу підбурив Назара покинути Світлану.

Коли Світлана та Назар тільки одружилися, вони були зовсім молодими випускниками університету. Світлана ще вчилася вести домашні справи, тож інколи траплялися дрібні недоліки, наприклад, погано випрасувана сорочка.

На роботі Назару постійно робив зауваження його старший колега Павло. Але окрім критики, Павло охоче ділився своїми «мудрими» порадами. Він переконував Назара, що той має встановити у своїй сім’ї «порядок» і диктувати дружині, як їй слід себе поводити. Назар, наслухавшись Павлових рекомендацій, почав повертатися додому і вимагати від Світлани ідеальної поведінки, повторюючи настанови колеги.

Раніше молоде подружжя легко вирішувало всі конфлікти жартами та взаємним розумінням. Але після Павлового втручання мир у їхньому домі почав руйнуватися. Врешті-решт, це призвело до розриву. Назар переїхав до Павла, який теж був розлученим, і тепер вони ділили трикімнатну квартиру.

Час ішов, і Світлана зустріла іншого чоловіка. У новому шлюбі вона стала досвідченішою, але головне, що вона засвоїла після першого шлюбу: ніколи не виносити сімейні справи на загальний огляд. Цю мудрість вона поділила зі своїм другим чоловіком, і вони обидва дотримувалися цього правила.

Пораду не обговорювати сімейні справи Світлана передала й своїй доньці, коли та виходила заміж. «Якщо розповідатимеш подружкам про ваше життя, то в кращому випадку тобі заздритимуть, а в гіршому — можеш залишитися без чоловіка», — говорила вона доньці.

І от зараз, побачивши Павла в черзі, Світлана відчула прилив емоцій. Вона підійшла до нього і запитала:

— Павле, ви комусь іще порадили, як зруйнувати сім’ю?

Чоловік спочатку не зрозумів, про що йдеться, але Світлана продовжила:

— Бачу, ваша сорочка теж не надто випрасувана. Що сталося? Дружина вже не така вправна? А може, її взагалі немає? Бо, дивлячись на вас, так і здається.

Павло здивовано глянув на Світлану й відповів:

— Пані, ви мене, здається, з кимось плутаєте. Що ви собі дозволяєте?

Але Світлана не зупинялася:

— Не впізнаєте мене? Я — та сама жінка, у сім’ю якої ви влізли зі своїми порадами й зруйнували її.

Люди навколо стали озиратися й кидати на Павла осудливі погляди. Хтось із натовпу навіть додав:

— Бог тобі суддя.

Збентежений Павло швидко розвернувся й пішов геть, навіть не закінчивши свої справи.

Світлана, повертаючись додому, не могла перестати думати про цю ситуацію. «Навіщо люди втручаються в чужі сім’ї? Дорослі мають самі розібратися, жити їм разом чи ні. Якщо вже так хочеться давати поради, краще робити це перед дзеркалом», — думала вона, згадуючи Павла.