Світлана завжди любила бузок. Ще з дитинства, коли вони з бабусею жили у маленькому будиночку на околиці міста. У них у дворі ріс величезний кущ бузку. Щовесни він покривався пишними, запашними суцвіттями. Бабуся розповідала, що бузок — це символ кохання та щастя. І Світлана вірила. Мріяла, що колись вона матиме свій будинок з великим садом. І там обов’язково буде бузок. І щастя, звісно, ​​теж буде. Велике, справжнє, як у казці.

Казка начебто почалася. У неї з’явився Ігор. Високий, статний, з карими очима. Вони познайомилися на дні народження спільного друга. Ігор одразу сподобався Світлані своєю впевненістю. А саме її не вистачало самій Світлані. Ігор був старший за неї на п’ять років.

Працював у серйозній фірмі. Здавався таким надійним, як скеля. За рік вони одружилися. Світлана була щаслива. Вона влаштувалася працювати в дитячий садок. Будинок вони в результаті купили як дачу. Невеликий, з маленьким садком. Світла посадила там бузок. Два кущі — білий та фіолетовий.

Трохи згодом з’явилися Діти. Спочатку маленький Денис, а потім і крихітка Ніна. Світлана з головою пішла в материнство. З дитячого садка довелося звільнитися. У неї тепер і в самої дитячий садок вдома.

Ігор часто затримувався на заводі. Казав, що зараз важливо заробити. Забезпечити дітям гарне майбутнє. Світлана розуміла.

Життя текло своєю чергою. Діти підростали. Денис пішов до школи, Ніна — до дитячого садка. Світлана, нарешті, змогла вийти на роботу. Влаштувалася вихователем у той же дитячий садок, де колись працювала. Турбот вистачало. Ігор так само пропадав на роботі. Додому приходив пізно, стомлений. Розмови ставали дедалі коротшими, рідшими.

Час минав, і життя здавалося врівноваженим. Нехай і не таким яскравим, як у перші роки шлюбу. Світлана шукала радості в малому. У шкільних успіхах Дениса, у кумедних оповіданнях Ніни про її подружок із саду. Або навіть коли просто спокійно чай із печивом на кухні поп’є. Але вже втомлювалася від цього всього… При живому чоловіку і без чоловіка начебто. Хоча страшно було зізнатися.

І ось черговий вечір. Світлана почула, як відчинилися двері. Звук ключів, які чоловік поклав на тумбочку.

– Ти сьогодні рано, – зауважила вона, коли Ігор пройшов на кухню.

– Так, вдалося піти трохи раніше, – відповів той, ледь глянувши на дружину.

— Ігоре, — Світлана зітхнула, — у нас все добре?

— Все нормально, Світлана, — заявив він, ніби не бажаючи розвивати розмову. – Просто робота. Втомився.

Світлана не стала наполягати. Вона й далі все намагалася зблизитися, але Ігор уникав обговорень.

Через кілька тижнів, Світлана випадково почула від матері чоловіка новину. Виявилось, що Ігор на роботі отримав підвищення. Але Світлані він про це не сказав ні слова. Вона вирішила зробити йому сюрприз, щоб відзначити важливу подію. Купила улюблений торт, накрила стіл. Але коли Ігор увійшов до будинку і побачив святкову вечерю, якось роздратовано зітхнув.

— Світлано, навіщо це все?

— Просто… я подумала, тобі буде приємно. Ти ж так багато працюєш.

Світлана думала, вони добре посидять, але Ігор просто мовчки пив чай. А потім пішов спати. До сліз було прикро, але вона не знала, що робити. Вона вже й Марії, найкращій подрузі, про всі проблеми в їхньому шлюбі розповіла. Але Марія відповідала, що чоловікові просто треба «дати бути собою». Вони ж не як «жінки». Розмовляти не люблять. Нічого тут не вдієш. А життя у шлюбі змінюється.

А якось вона зустрілася з іншою подругою, Ольгою. Давно не бачилися, сиділи зараз у кафе. І тут Ольга раптом запитала:

— Світлано, а у вас із Ігорем усе нормально?

Світлана насупилась.

— А чому ти питаєш?

— Ну, розумієш… я нещодавно бачила його з кимось у кафе. Я б не звернула уваги. А він там був… ну з нашою Марією.

Світлана навіть раптом заціпеніла. Марія часто заходила до них, у неї з Ігорем склалися дружні стосунки. Світлана завжди довіряла подрузі. Та знала їх із Ігорем мало не з початку стосунків.

— Та просто збіг, мабуть, — спробувала усміхнутися Світлана. — Зустрілися випадково та й годі.

Але потім вона не могла викинути з голови слова подруги. Зрештою Світлана зважилася на відверту розмову з Марією.

— Марія, я знаю, що ви з Ігорем зустрічалися у кафе.

Марія ледь помітно здригнулася і відразу розпливлася в посмішці.

— Та що ти, Світлано, про що ти там думаєш? Ми просто обговорювали ваші справи. Ви ж дачу там хотіли якось переоформляти. Я просто із документами допомагала. Ти ж знаєш, я в цьому щось розумію.

Але Світлана не знала, що думати. Минуло кілька тижнів. Якось Світлана вирішила відвідати чоловіка на роботі. Хотіла запропонувати йому разом повечеряти. Під’їхала до будівлі, і тут побачила, що він виходить із офісу і прямує до своєї машини. Чоловік був не один.

Поруч із ним йшла Марія. Вони про щось жваво розмовляли. Ігор нахилився до тієї, прибравши з обличчя пасмо волосся.

Світла застигла. Вона спостерігала, як ті сідають у машину та їдуть удвох. Світ звалився. Двадцять років шлюбу… Зрада чоловіка, та ще й із найкращою подругою, була справжнім здивуванням. Світлана не могла повірити, що ці дві людини, яким вона безмежно довіряла, так підло з нею вчинили. Сльози застилали очі, руки тремтіли. Вона поїхала додому. Почувалася неймовірно розгубленою.

Вдома Світлана зібрала всі сили, щоб не розплакатися перед дітьми. Денис вже був підлітком, і Світлана не хотіла хвилювати його своїми проблемами. Ніна, молодша, ще надто мала. Коли Ігор повернувся додому пізно ввечері, Світлана зустріла його холодним поглядом. Виклала все, що знала. Ігор спочатку намагався відпиратись, але сенсу в цьому особливо не було.

— Ну, ти маєш рацію, — нарешті сказав Ігор. – Я люблю Марію. Я йду.

Світлана відчула, як усередині все обривається. Вона не плакала, не сварилася. Просто дивилася на нього порожнім поглядом.

— Добре, — відповіла вона.

Розлучення було важким. Марія, звичайно, виправдовувала себе. Говорила про велике і раптове кохання. Що не могла відпиратися почуттям. Світлана не слухала. Вона перервала всі контакти з колишньою подругою.

Зосередилася на дітях. Вони були її опорою та сенсом життя. Денис, хоч і переживав розлучення батьків, намагався підтримувати матір.

Ігор, ніби бажаючи ще більше зачепити Світлану, найняв дорогого адвоката. Він хотів забрати все. Абсолютно все. Квартира, куплена у шлюбі. Дачу. Навіть машину, яку їй подарували батьки.

Світлана боролася, як могла, але сили були нерівні. Вона розуміла: колишній просто вирішив поквитатися з нею. Світлана зняла невелику квартиру на околиці міста. Грошей ледь вистачало на найнеобхідніше. Денис влаштувався працювати кур’єром після школи. Ніна допомагала мамі по дому. Світлана влаштувалася на другу роботу. Життя перетворилося на нескінченну гонку за грошима.

Коли син спромігся влаштуватися на повноцінну роботу, вони разом зібрали грошей. Вирішили подати на Ігоря до суду. Судовий процес тягнувся дуже довго. Ігор був упевнений у своїй перемозі. Він навіть не намагався приховувати свою зневагу до колишньої дружини.

На засідання з’являвся з Марією. Адвокат його цинічний упевнено гнув свою лінію. Здавалося, що все проти Світлани. Але та не здавалася. Денис знайшов гарного адвоката. Молодого, але амбітного. Разом вони почали розплутувати складний клубок махінацій, до яких Ігор прибіг при розлученні. З’ясувалося, що багато документів були не справжні. Свідки з боку колишнього чоловіка давали неправдиві свідчення.

Суддя уважно вислухав обидві сторони. Рішення ухвалив на користь Світлани. Майно поділили по справедливості. Квартира та дача повернулися до Світлани. Ігор і Марія ледве стримувалися. Вони не чекали на такий поворот подій.

Минуло кілька місяців. Настала весна. Світлана приїхала на дачу. Все тут нагадувало про минуле життя, про щасливі часи. Погляд упав на кущі бузку, які вона колись посадила. Вони були посипані пишними, запашними суцвіттями. Білими та фіолетовими. Як символ кохання та щастя. А тепер це був символ її нової надії.

А Ігор? Одружився з Марією. Але «казка» у них не вийшла. У ролі дружини Марія виявила свій справжній характер. Вона була ревнива, підозріла, постійно влаштовувала Ігореві сцени. Той зрозумів, яку помилку зробив. І в глибині душі він шкодував про свій вибір. Але дороги назад не було.