Я завжди вважала себе найкращою мамою у світі, адже старалася бути саме такою багато років!

Хоча офіційного шлюбу у мене ніколи не було, і я стала мамою сина, як кажуть люди “для себе”, але вирішила, що життя своє присвячу своїй найріднішій людині, своєму єдиному синові – дитині своїй.

В моєму житті був такий період, ми тоді жили з одним чоловіком, просто йому, напевно, так зручно було бути разом зі мною, адже дійсно у мене чимало було.

В мене ще з юності була своя хороша квартира – заможний батько для мене постарався, ось цей хлопець у мене і жив. Заміж він мене не кликав, а я не хвилювалася, особливо, тоді, вважала, що я ще молода, усе життя у мене попереду, ще все встигну.

Коли ж на світ з’явився наш син, чоловік мій відійшов на другий план, тому що син став для мене цілим світом, який заполонив усе моє життя. З чоловіком ми згодом розлучилися, адже сімейне життя з дитиною було для нього справжнім тягарем.

Потреб великих у нас з моїм синочком не було: поки живий був мій батько, він нас повністю забезпечував усім необхідним для нормального життя.

Моя мама говорила, що я погано виховую свою власну дитину – абсолютно все йому дозволяю, син міри не знає, а потрібно, щоб дитина знала дисципліну якусь.

Пробувала я, звісно, намагалася більше забороняти, ставити якісь вимоги – не виходило, адже мені шкода дуже власного сина, коли він плаче і я в усьому намагалася догджати йому, навіть у кожній дрібниці.

Коли синок вже ходив до школи, не стало мого батька, довелося розраховувати лише на себе одну, тоді вже я й пішла працювати, влаштувалася на роботу.

Незважаючи на те, що мій Олег вже був підлітком, я намагалася швидше закінчити роботу, щоб мене відпустив начальник додому, куди я відразу летіла на крилах до своєї дитини. Я дуже любила свого сина, адже, крім нього, ближчої людини у мене не було.

На той час я вже освоїла комп’ютер та працювала з паперами: якщо все зроблю швидко за день, мені дозволяли раніше піти додому. Я відразу бігла через магазин за смачненьким для синочка.

Армія сина була для мене непростим випробуванням, багато матерів, думаю, мене зрозуміють. Мені довелося дуже постаратися, щоб син служив недалеко від будинку і я завжди могла до нього приїхати.

Ясна річ, що кожні вихідні я швидко мчала до нього з повними сумками смачненького, що готувала спеціально для нього сама, мені навіть дуже часто робили зауваження за це – мовляв, товариші по службі напевно сміються з мого Олега, за те, що він “мамин синочок”.

Але я не зважала ні на що, а з великим нетерпінням чекала наступних вихідних, щоб знову порадувати свою дитину своєю присутністю.

Для мене був найщасливіший день – це коли Олег повернувся з армії: я зробила такий бенкет для його друзів! Як же я тоді раділа.

Прийшли хлопці з дівчатами, і одну я примітила – красива така була дівчина, але у неї такий важкий якийсь погляд. Аж голову в плечі хочеться втягнути від її того погляду!

Ой, знала б я тоді, що вона стане дружиною мого сина, моєю майбутньою невісткою! Та ще й якою невісткою!

Олег мій дійсно ще тоді дуже зацікавився нею: носився з квітами, витрачав половину зарплати на маленький флакончик дорогих парфумів, саме тих, які подобалися їй, придумував якісь сюрпризи для неї, які коштували йому чималих грошей, нічого для неї не шкодував.

А я постійно раділа його успіхам в особистому житті, але внутрішній голос мені таки ще тоді підказував, що нічого хорошого від цього союзу чекати не варто.

Коли Олег вирішив одружитися, він сказав, що весілля буде за сценарієм нареченої, а йому треба багато заробити для того, щоб все здійснити.

Ми з моєю мамою, бабусею Олега, пошкодували нашого нареченого й дали йому велику накопичену нами суму – все пішло на капризи невістки, про що варто було й здогадатися.

Молоде подружжя я відразу пустила жити в свою квартиру, точніше – просто сама пішла жити до своєї мами, щоб їм вистачало місця і комфортніше було.

А вже буквально через пару днів почалося переобладнання моєї квартири, де вже мені не було місця зовсім: одна кімната – їх спальня, а інша – вітальня з широким столом посередині. Навіть диванчик там не розкладний поставили вони, коротенький – поспати на ньому не можна.

Невістка моя Дарина стала кривитися, коли я приходжу до них, навіть, якщо не надовго – мені весь час хотілося пригорнутися до сина, а її дратували ці “телячі ніжності”, в яких вона не бачила потреби.

Потім я все частіше стала помічати, що невістка ігнорує все – мої поради, мої розмови, вона навіть не посміхнеться на мої жарти, таке враження, що я для неї зовсім якась небажана людина в їх домі, хоча вони в моїй квартирі жили.

Як тільки я з’явлюся в дверях своєї квартири – Дарина скривиться та відвернеться. Мене і маму перестали кликати на свята, тому що у них виключно молодіжна компанія, а ми вже в їх компанію не вписуємося зовсім.

Коли народилася моя онучка, то ми з мамою взагалі стали до них небажаними та чужими людьми.

Коли я образилася й набралася сміливості зробити своїй невістці зауваження з цього приводу, вона на мене образилася і влаштувала моєму синові справжню сцену незадоволення. Мені багато довелося вислухати від невістки і від сина, чого я вже зовсім не очікувала.

Я розумію, що син любить мене і нічого недоброго мені не бажає і він би так ніколи зі мною не говорив, але він дуже щиро кохає свою дружину, тому й тягне за нею, адже не хоче з нею мати суперечок, хоче зберегти шлюб, навіть коли вона не права.

Мій Олег тут точно ні до чого, просто такі обставини життя у нього зараз і нічого не вдієш тут. Я його дуже розумію.

Відтоді для неї ми з мамою стали вороги номер один. А рік тому не стало моєї мами, і я залишилася зовсім одна, а син з невісткою й досі тримають мене в немилості якійсь.

Звісно, я нікому не кажу, що мій Олег таки потайки ходить до мене в гості і благає нікому про це не розповідати, а то підуть чутки і вони дійдуть до його дружини, а їй це дуже не сподобається, адже він щиро кохає її і не хоче розлучатися.

Олег став зовсім худий та ходить постійно сумний. Ну що я упустила в його вихованні?! Чому так зі мною вчиняють і Олег псує своє життя, але не розуміє сам цього?

Чому для мого сина дорожча дружина, а не мати рідна? І що я, як мати, ще можу зробити?