– Я сьогодні попрошу у дружини розлучення, кохана, — благав Геннадій Аллу. — Тільки не нервуй, не хвилюйся. Я дуже не хочу з тобою сваритися.

Жінка похмуро подивилася на чоловіка, що сидить перед нею.

– Я втомилася це чути, розумієш? Щоразу одне й теж. Ми з тобою зустрічаємось уже не перший рік. Потрібно ухвалювати якесь рішення. Якщо ти не збираєшся розлучатися з дружиною, то й скажи. Закінчимо наші стосунки і все.

– Ні, не кажи так. Я тебе дуже кохаю. Вирішив давно рішення, що хочу провести залишок життя з тобою. Просто обставини заважали довести справу до логічного кінця.

– Геннадію, я не підліток. Мені локшини на вуха не вдасться навішати. Якими б не були сильні почуття, я піду від тебе.

У жінки на очах з’явилися сльози. Було боляче й тяжко все це говорити, але іншого виходу Алла більше не бачила.

– Не гарячкуй. Я обіцяю, що сьогодні все зроблю. Точніше, все скажу. І будь, що буде.

– Ти ж знаєш. Я поряд. Буде нелегко, але ми впораємося та зможемо стати повноцінною родиною.

– Алло, саме цього я хочу найбільше у світі. Повір.

Геннадій міцно притиснув свою кохану жінку до себе. Вона має рацію. Настав час розставити все на свої місця. Тому що продовжувати метатися серед двох жінок уже не виходило.

Чоловік повернувся додому, як завжди, пізно. Теща вже спала, а дружина дивилася турецький серіал, лежачи на дивані і попиваючи гарячий чай. Він знав кожну деталь напам’ять. Все як завжди.

– Доброго вечора, — привітала дружина чоловіка. — Ти знову затримався. Було багато роботи?

– Настю, нам треба серйозно поговорити.

– Саме сьогодні?

– Так, якщо можна, то зараз.

– Добре. Давай я тобі чай хоч би зроблю.

– Дякую. Я повечеряв. Нічого не потрібне.

Геннадій сів на диван поряд із дружиною.

– Настю, ми з тобою прожили разом майже тридцять років. У нас є двоє чудових дітей. Благо, вони вже вдвох влаштовані та щасливо живуть за кордоном. Ми з тобою пройшли нелегкий шлях, але завжди підтримували одне одного та допомагали.

Анастасія уважно дивилася на свого чоловіка, начебто вивчає кожен м’яз на його обличчі. Чоловік підняв очі:

– Зараз почуття пішли. Залишилася лише повага. Але цього недостатньо, щоб сім’я існувала.

Сімейні пакетні тури

– У тебе є інша жінка? — Анастасія Федорівна говорила спокійно. Начебто вони обговорювали погоду.

– Так, — вирішив одразу казати правду чоловік. — Наші стосунки таємно тривають понад рік. Майже дві. Ми кохаємо одне одного по-справжньому. Це не просто гра чи розвага. Я не хотів, але, мабуть, все має свій початок і кінець.

– Ти щасливий з нею?

– Так, – Геннадій намагався бути максимально чесним.

Анастасія замислилась. Чоловіка пригнічувала ця тиша. А що думає ця жінка?

– Настя, я кохає іншу вже 2 роки. Давай розлучимося, — впевнено заявив чоловік.

Наче почувши його, дружина сказала:

– Добре, ми з тобою розлучимося.. Не скажу, що я чекала, але…Від кожного твого слова мені боляче.

– Настю, прошу, давай не будемо. Тому що я все одно не зможу пояснити цю ситуацію і як так вийшло.

– Зробив і в кущі. У принципі звичайна ситуація.

Геннадій на це нічого не відповів.

– Без проблем та претензій підпишу всі документи за однієї умови.

– Якої?

– У моєї мами ювілей за два з половиною місяці. Я прошу тебе провести усі процедури після дня народження. Я не хочу затьмарювати їй свято. Жінці виповнюється сімдесят. Вона точно не заслужила наших розборок на таку важливу дату.

– Так, домовилися. Я дуже поважаю свою тещу, тож тут навіть питань немає.

– Але ж це ще не все.

Геннадій здивовано підняв брови і глянув на дружину.

– Я хочу створити їй передсвятковий настрій у ці місяці. Нехай зрадіє, прчуває себе по-справжньому щасливою. Тим більше, попереду непростий час.

– І як ти збираєшся це зробити?

– Попрошу тебе при мамі не показувати наших проблем. Тобто бути сім’єю, сповненою коханням. Якщо хочеш, то назвемо інакше пограти в ідеальну сім’ю.

– Настю …

– Тобі ж це нічого не варте, — перебила його дружина, — подарувати квітів, разом спуститься до сніданку, весело посміятися перед телевізором. Лише два з половиною місяці.

Чоловік погодився. Його дружина, на відміну від багатьох, не стала влаштовувати істерики, не кинулася в погрози. Анастасія шанобливо поставилася до його рішення. Тож чому він не може піти їй на зустріч?

– Домовилися. Два з половиною місяці.

Угода була укладена. Залишилося якось вирішити цю проблему з Аллою. Наступного дня Геннадій запросив свою кохану жінку разом пообідати.

– Я попросив у Насті розлучення.

– Ось як? Найпрекрасніша новина за останній рік, — усміхнулася Алла. – Дочекалася. Розумію, що є приказка “на чужому нещасті, не побудуєш щастя”, але в нас все по-іншому. Коли до мене переїдеш? Може, на вихідні? Я якраз встигну все підготувати.

– Я не домовив. Ми домовилися, що розпочнемо шлюборозлучний процес після ювілею тещі. Він відбудеться за два з половиною місяці.

– Це ще що за дурниці? Скільки ця нісенітниця триватиме? Скільки?

– По-перше, не кричи, По-друге, зрозумій. Я поважаю свою тещу, їй буде сімдесят років.
Не хочу псувати їй настрій.

– А про мене ти подумав? Зі мною поговорив? Може, я не дам добро?

– Тут нема чого обговорювати. Вибору немає.

Алла не на жарт розлютилася. У голові одразу дозріла ідея.

– Добре, роби, як знаєш. Але в мене також є умова. Цей час ми не бачитимемося. Зовсім. Ні у закладах, ні вдома.

– Кохана, навіщо ти влаштовуєш це шоу?

– Я? На мою думку, це ти вважаєш мене тією дурною жінкою, яка дозволить сидіти на двох стільцях. Було й минуло. Твій час біганини за двома зайцями скінчився! Досить!

Геннадій впевнено встав із-за столу:

– Я зрозумів. Приймаю твої обурення та образи. Але теща заслуговує на чудовий ювілей, тому… побачимось через три місяці. Кохаю тебе.

Чоловік вийшов надвір. Алла не побігла за ним, не стала влаштовувати скандалу. І це добре. Значить, все йде за планом.

Незабаром він отримає розлучення і почне жити тим життям, яке по-справжньому хотів.

А зараз треба було зробити щось приємне для Анастасії. Ідеальна родина припускає, що чоловік щось дарує дружині. Наприклад, квіти.

Свої зобов’язання слід виконувати. Він обіцяв.

У наступні тижні життя покотилося за щасливим сценарієм. Геннадій старався як міг.

– Слухай, зятю, а я вже й забула, якими смачними можуть бути твої тости із зеленим смузі. Раніше, як перед тещею, бігав. Може це, мамо, може те. А зараз зовсім забув. Ну, дивлюся, виправляєшся, намагаєшся.

Було видно, що жінка душі не чує в зяті.

– А давайте поїдемо на вихідні за місто. Ліс, будиночки, багаття. Мені здається, що кожному з нас це піде на користь.

– Підтримую, – генеральським голосом уклала теща.

– Послухай, — тихо прошепотів Геннадій на вухо своїй дружині, — тільки не намагайся використати ці дешеві трюки. Чи не пройде. Моє рішення не змінюється.

Анастасія нічого не відповіла, лише спокійно посміхнулася.

Хоча така поведінка чоловікові здавалася дивною, він намагався не зважати на такі дрібниці.

– Згоден, мабуть весело відпочинемо, — погодився чоловік.

Непомітно для себе Геннадій почав дедалі менше згадувати про Аллу. Раніше не міг і дня прожити, щоб з нею не поговорити хоча б по телефону, а зараз уже другий місяць не спілкуються і життя триває. Навіть якась легкість з’явилася, пішла напруга. Начебто повернувся до самого себе. Цікаво, що то за почуття?

– Геннадію, постав, будь ласка, суп у холодильник. А я піду прилягу.

– Слухай, ти якась бліда. З тобою все гаразд? — схвильовано дивився чоловік на дружину.

– Так-так, не хвилюйся, все… — жінка не встигла домовитись і впала на підлогу.

– Настю, Настю, — чоловік підскочив до Анастасії і поплескав її по щоках.

Жінка відразу прийшла до тями.

– Все добре, просто голова закружляла, мабуть тиск упав.

– Ти вся бліда. Це не нормально. Зараз же поїдемо до лікарні.

– Не панікуй, — спробувала Настя посміхнутися. — Кажу ж, що станеш героєм, якщо допоможеш мені підвестися і дійти до дивана.

Чоловік, не довго думаючи, взяв свою дружину на руки і поніс до спальні.

– Лягай і відпочивай. Мабуть, ти перепрацювала. Або від нервів.

– Так, нервувати нам не можна, — Анастасія намагалася все перевести жартома.

– Виходить погано, я тобі не вірю, — Геннадій вимкнув світло і пішов у вітальню дивитись телевізор.

У наступні тижні Геннадій став дуже уважним до своєї дружини. Вже не граючи, він виявляв щиру турботу.

– Мені не подобається, як ти виглядаєш. Нездоровий вигляд якийсь. Давай звернемося до лікаря. Прошу тебе.

– Геннадію, займайся краще ювілеєм. Вже лишилося два тижні. В нас нічого не готове.

– Настю, за це можеш не переживати. Це на мені.

– От і добре. Це найголовніше. А я піду, поки полежу, трохи відпочину.

Геннадій почав не на жарт хвилюватись за дружину. Задзвонив телефон, то була Алла.

– Дивлюся, тобі сподобалося без мене. Правильно зрозуміла твою відсутність у два місяці? Ти навіть жодного разу не зателефонував.

– Алло, я прошу. Мені зараз не до цього.

– У сенсі? Що це означає? – Підвищила голос жінка. – Ти мене кидаєш?

– Я про нас зараз взагалі не думаю. У мене багато інших турбот. Давай поговоримо пізніше.

Чоловік повністю пішов у думки про стан дружини. Зрозуміло, що з нею щось не так. Як дізнатися?” Гаразд, після ювілею займусь ґрунтовно. Головне – свято.”

Зять звернувся до одного з найкращих агентств з організації заходів.

– Важливо, щоб все пройшло на найвищому рівні. Моя теща – дуже важлива людина для всієї родини.

Закрутилася підготовка. Геннадій днями пропадав.

За день до ювілею прибули онуки.

Свято пройшло якнайкраще. Усі залишилися задоволені.

– Зятю, я завжди казала, що найкраще, що зробила в житті моя Настя — це одружилася з тобою. Вона прожила щасливе життя.

– Ось ви даєте. Вона й надалі продовжує жити.

– Так, звичайно, безперечно.

Літня жінка поринула в роздуми.

У Анастасії задзвонив мобільний телефон.

– Тасю, яка несподіванка! Як я рада тебе чути!
– Дружина пішла на п’ятнадцять хвилин для розмови і, повернувшись, заявила:

– Не ображайтеся, але мені треба поїхати до подругу.

– Ще чого! Ми з тобою йдемо на повне медичне обстеження. Мені не подобається, як ти виглядаєш. Біла, як простирадло. Так річ не піде. Ось переконаємося, що з тобою все гаразд, обіцяю, що відпущу до Тасі. Навіть із тобою з’їжджу.

Геннадій щиро хвилювався. Він відчував внутрішне занепокоєння. А ще… він розумів, що не хоче більше бути з Аллою. Навіть про що з нею говорити не уявляв. Але цим займеться пізніше.

Зараз усі його думки були про Анастасію. Він кохав цю жінку. Завжди. Просто не усвідомлював. Як він міг подумати, що все може скінчитися? Ні. Тепер головне завдання все виправити.

– Я записую тебе на обстеження, — сказав Геннадій дружині, даючи зрозуміти, що питання не підлягає обговоренню. – На завтра.

– Добре, — посміхнулася жінка.

Наступного ранку чоловік не знайшов свою дружину за столом.

– Мамо, а де Настя? До магазину пішла?

– Ні, синку, до Тасі поїхала.

– Я ж просив, — розлютився Геннадій, — спочатку обстеження. Мені не подобається її стан, постійні непритомності, слабкість.

Анастасія зателефонувала цього ж дня ввечері:

– Не хвилюйтеся за мене. Все гаразд. І знайте, що я всіх вас дуже люблю. Ви завжди були головним та цінним у моєму житті.

Чоловіка не залишало занепокоєння. Вночі не зміг заснути ні на мить.

– Синку, все буде добре, навіть якщо буде інакше, — теща задумливо дивилася в одну точку.

До обіду задзвонив домашній телефон:

– Геннадію Синіцин, вас турбують із третьої обласної лікарні. Вашій дружині сьогодні було проведено планову операцію з видалення пухлини з головного мозку. На жаль, урятувати її не вдалося. Співчуваємо.

Чоловікові стало погано. Він не зрозумів, що сталося. Повернувшись у вітальню, він побачив тещу, яка сиділа, закривши обличчя руками і тихо плакала. Жінка зрозуміла, що сьогодні не стало її доньки.

– Мамо, ви все знали?

– Так, синку, знала. Але Настя попросила тобі нічого не казати. Причини не озвучила.

– Як же, мамо? Це неможливо. Я не готовий її втратити. Ні, тільки не це. Прошу.

Жінка не могла зупинити сліз.

– Ні. Я її кохаю. Я ж не встиг сказати, як сильно її кохаю, — Геннадій не стримався і почав голосно ридати.

– Може, вона не встигла почути, але точно відчувала, — жінка дістала фотографію своєї доньки і міцно поцілувала.

Як же це? Він хотів сказати. Хотів кохати. Але було надто пізно.

Джерело