https://www.facebook.com/plugins/share_button.php?href=https://poshepky.com/to-ya-tsile-lito-proviv-na-dachi-shhob-olegu-dopomogty-vtekty-taka-mene-lyut-probrala-shho-maty-i-ridnyj-brat-skorystalysya-mnoyu/?utm_medium=fb_rek&layout=button&size=large&appId=1984205051792751&width=168&height=36

Я вчитель історії у ліцеї. Там і познайомився з дружиною Вітою. Вона – вчителька початкових класів. Статки у нас невеликі. Маємо двох дітей, вони зараз в садочку: Елінці 3 роки, а Мартусі – 5. Важко з двома дітьми, до школи добираємось на маршрутках, а треба ще дітей в садок відвезти перед роботою. Нещодавно ми з дружиною порадились і таки вирішили: треба купити машину, може, й не іномарку, та хоч якусь. Почали відкладати гроші, я брав репетиторство. Справи в нас йшли непогано, якби не молодший брат, який постійно дзвонив мені все з новими проханнями:

– Допоможи влаштуватись у школу! 

Олег економіст за освітою, сам обрав таку професію і батьки його підтримали, зараз працює онлайн, мені було й дивно, чому він раптом захотів до школи, але він так просився:

– Хоч вчителем математики.

У нас на той час не було таких вакансій. Я працював недовго, з керівництвом не мав тісних відносин. 

– Розумієш, зараз від мобілізації рятується хто як може!

І мама його підтримувала:

– Як заберуть мого Олежика, що я буду робити? Молодший син – то така опора.

Я б так не сказав про Олега. Він і гроші в сім’ю ніколи не приносив, а як щось мав, то спускав на дівчат. Жінки в нього ще не було. Та мама чомусь за нього була горою за нього. І сама не раз віддавала гроші з зарплати молодшому синові.

Зі школою не вийшло, а тепер пішли розмови про дачу. Була в моєї мами така ділянка. Ми деколи приїжджали туди шашлики посмажити, не більше. Та якось мама натякнула мені:

– Та здалось би, синку, відремонтувати ту дачу, я, може, на старості жити туди піду.

Мені ще тоді здалась ця ідея підозрілою. Бо одразу подумав про Олега, що шукає для себе нового сховку, бо в селі трохи тихіше. 

–  А чому Олега не просиш? Ти ж знаєш, що ми машину плануємо купити, на це зараз – всі гроші.

– Олегу не можна, зараз ТЦК-шники повсюди, можуть його взяти, а ти вчитель, за що тобі переживати? Можеш і в село поїхати, і з майстрами домовитись чи в магазин з’їздити за матеріалами.

– То хай хоч гроші дасть.

– Звідки у нього гроші? А ти, синку, на державній роботі.

Я б не погоджувався на цю аферу, та маму стало шкода – так вона просила. Ще й нарікати почала, що важко жити в місті в цих постійних пробках і тисняві і на квартиру лізти на 6 поверх без ліфта. Замовив майстрів, їздив у село на вихідні. А як почалась відпустка, то навіть переїхав туди, щоб за всім стежити. Жив я у маленькій кімнатці, яку й спальнею не назвеш. У інших кімнатах були ремонти: ми стелю шпаклювали, стіни заново білили. Бо все було здерто. На кухні і в коридорі замість дерев’яної підлоги поставили плитку, вікна поміняли. Двері нові купили. Все літо я провів на дачі, тільки інколи їздив до дітей і дружини. А як відпустка закінчувалась, мусив ще на пару днів своїм коштом взяти, щоб довести все до ладу. За весь цей час Олег навіть не поцікавився, як тривають роботи. Тільки мама дзвонила і все підбадьорювала: “Гарні у мене сини”. Я ще думав, чому вона за двох говорить, але не хотів зачіпати цю тему. 

Коли ремонт закінчився, мама чомусь не збирала речі для переїзду. Через тиждень вирішив таки до неї заїхати. Бачу валіза в коридорі і мама така стривожена ходить по хаті:

– Що, мамо, таки надумали перебиратись?

– Іди, синку, попрощайся з братом, він від’їжджає.

Згодом я здогадався, що Олег збирається тікати за кордон. Мама продала дачу, щоб все організувати. І така мене лють пробрала:

– Я ж стільки праці і грошей своїх вклав в цей ремонт, а ви так підло вчинили. Ціле літо провів на дачі, щоб Олег втік за кордон?

– Хіба не розумієш, що брата твого заберуть?

Я тоді гримнув дверима, навіть не побажав Олегу щасливої дороги. Додому  не хотілось повертатись, бо що дружині скажу? А дітям як буду в очі дивитись? Віта переконує мене, що все буде добре і на машину ми ще заробимо. Мама постійно дзвонила до мене, та я не брав трубки. А як зустрів її на вулиці, то вона сказала з облегшенням:

– Олежик вже на місці, все вдалося.

Marichka