Ми з чоловіком прожили у шлюбі багато років і разом створили чимале майно: дві квартири та автомобіль.

Наша єдина донька вже кілька років живе окремо, перебуваючи у шлюбі, і подарувала нам найбільше щастя – онука, якого ми так чекали.

Однак її життя зараз склалося непросто. Чоловік Уляни, наш зять, не зміг досягти стабільності у своїй кар’єрі, і це відчутно позначилося на їхній сімейній ситуації.

На початку він демонстрував чудові перспективи: займався бізнесом і навіть мав власне житло, але через низку невдач накопичив борги й усе втратив.

Ситуація ускладнюється тим, що наша донька перебуває у декретній відпустці, а єдиний дохід в їхній родині був від її чоловіка.

Ось уже рік вони змушені орендувати житло, постійно змінюючи квартири: то господарі виявляться проблемними, то умови проживання нестерпні, то орендна плата стає надто високою.

Кожен раз, дивлячись на їхні поневіряння, мені стискається серце. Молодій родині доводиться витрачати значні кошти на оренду, ще й рієлтори наживаються на них. Я розумію, як їм важко.

Я неодноразово пропонувала своєму чоловікові тимчасово дозволити дітям пожити в одній із наших квартир, яку ми зараз здаємо квартирантам. Це могло б хоч трохи полегшити їхнє життя.

Однак чоловік категорично проти.

Він вважає, що чоловік у сім’ї має самостійно забезпечувати своїх близьких і що Павлу слід подолати труднощі власними силами.

Чоловік переконаний, що, якщо ми будемо допомагати їм зараз, це лише зробить гірше: діти звикнуть покладатися на нашу підтримку і втратять самостійність.

Також він вважає, що постійна фінансова допомога зятеві лише послабить його характер і позбавить стимулу досягати успіху.

Я ж думаю інакше. Мені здається, що чоловік просто боїться втратити дохід від оренди квартири або побоюється, що діти залишаться жити там назавжди.

Так, відмовитися від орендної плати – це втратити частину нашого доходу, але хіба не батьківський обов’язок – допомагати своїм дітям, особливо коли їм важко?

Я навіть запропонувала варіант – допомогти їм взяти квартиру в кредит, але ця ідея лише викликала обурення чоловіка.

Він сказав, що ми й так зробили достатньо для доньки і що вона сама повинна була подумати про майбутнє, обираючи собі чоловіка.

На свекрів Уляни сподіватися марно – вони не мають фінансових можливостей допомогти.

Залишається лише намагатися переконати свого чоловіка. Однак це дуже складно, адже він впертий і завжди наполягає на своєму.

Мені боляче розуміти, що людина, з якою я прожила стільки років, не готова поступитися навіть заради власної доньки та онука.

Раніше я не помічала в ньому такої скупості, але зараз це стало очевидним.

Ми маємо певні заощадження і навіть без орендного доходу не залишимося без засобів до існування.

Чоловік планує наступного року перейти на менш оплачувану, але легшу роботу, бо здоров’я ще дозволяє йому кілька років працювати на заводі.

Я дуже хочу допомогти нашій доньці, але як це зробити, коли чоловік так категорично налаштований?