– Олено, ми вдома! – Андрій увійшов до квартири з двома великими валізами. Побачивши сумки дружина Андрія округлила очі.

– Коханий, навіщо твоя мати взяла стільки речей? Адже вона у нас тільки на тиждень затримається.

– Тсс, – озираючись, прошипів чоловік. – Ти ж її знаєш. Давай не торкатимемося цієї теми. Взяла та взяла. Не хочу їхати відпочивати у поганому настрої.

– Ой, як же ви живете високо! – за хвилину після Андрія в дверях квартири з’явилася його мати. Тамара Вікторівна, захекавшись, на ходу зняла взуття, пройшла у вітальню і сіла в крісло. – Треба ж було купити квартиру в будинку без ліфта. Ну, ви, діти, даєте!

– Здрастуйте, – Олена прибрала розкидане взуття і теж увійшла до кімнати. – На жаль, у п’ятиповерхівках ліфти не ставлять.

– Так, шкода, – видала Тамара Вікторівна і встала. Жінка пройшлася по кімнаті і, наткнувшись на чемодан за диваном, раптом усміхнулася. – Усе зібрали? Готові до поїздки?

– Ми готові, – почувся чоловічий голос із коридору. – А ти? Як у тебе настрій, мамо? Чи зможеш цілий тиждень жити поза домом?

– Ха! – махнула рукою жінка. – Ніби я ніколи в гостях не жила. Подумаєш. Мені байдуже, де спати. Головне, щоб холодильник був повний та телевізор працював.

– Холодильник ми вчора з Оленою заповнили вщент, та й кабельне сплатили на рік уперед. Отже, живи та радій.

– Ходімо, я покажу вам, де і які квіти треба буде поливати, – Олена вийшла з вітальні і покликала за собою свекруху.

П’ятнадцять хвилин молода жінка водила свекруху трикімнатною квартирою і розповідала їй про свої улюблені рослини.

– …а це пахістахіс. Його потрібно обприскувати щодня і лише відфільтрованою водою.

– Ох, дочко, – примружилася Тамара Вікторівна, – Я все це не запам’ятаю. Ти мені запиши кудись про всі ці пахістахіси та геміграфіси.

– Звісно, ​​запишу. Я вам навіть повідомлення з фото надішлю. У ньому буде все зрозуміло, не переживайте. Головне, робіть так, як я прошу, інакше всі мої квіточки пропадуть.

– Не турбуйся, – махнула рукою Тамара Вікторівна. – Я вже квіти можу полити.

– До речі, – Олена раптом підняла вказівний палець, ніби згадала щось важливе. – Я вам ще про Елвіса нічого не сказала.

– Елвіса? – Не зрозуміла жінка. – Це що, у вас вже фікус з іменами? Ось що буває, коли дітей немає… Показуй свого Елвіса.

– Ну, ви даєте! – засміялася Олена і відкинула покривало з ліжка. У цей момент перед Тамарою Вікторівною з’явився чорно-білий кіт, який спав у ліжку, згорнувшись калачиком.

– А це що таке? – здивовано вигукнула жінка. – Це ви коли примудрилися кота завести?

– Ми підібрали його на вулиці півтора місяці тому, – сказав Андрій, показавшись у дверях спальні.

– І навіщо це вам треба було?! Ви одружені вже три роки. Вам треба дітей заводити, а не тварин!

Тамара Вікторівна вже давно чекала на онуків. Щоразу вона питала у сина, чи не вагітна її невістка. Андрій дуже не любив усі ці запитання. Найближчим часом вони з Оленою не планували ставати батьками. Але про це чоловік не говорив до матері. Жінка старого загартування не хотіла вникати у бажання молоді. Вона вважала, що якщо двоє закоханих одружилися, то вони повинні відразу ж набути потомства.

Щоб не вступати в безглузді суперечки, Андрій постійно обманював. Він казав, що у них з Оленою не вдається зачати дитину. Мовляв, спеціалісти сказали, що їм треба стежити за здоров’ям та більше відпочивати на морі. Тому, коли молоді люди зібралися у чергову відпустку, Тамара Вікторівна із задоволенням погодилася пожити у їхній квартирі та доглянути квіти. Але побачивши кота на ліжку, жінка застигла.

Мати Андрія взагалі не любила тварин. У неї ніколи не було вихованців. Тамара Вікторівна була згодна поливати квіти, але прибирати лоток, годувати кота і вичищати шерсть по всьому будинку, для неї було нестерпно.

– Чому ви раніше не сказали мені про свого Елвіса? – обурилася жінка. – Ви ж знали, як я ставлюся до такого!

– Мамо, це лише кіт. Просто періодично підсипай йому корм, змінюй наповнювач і все. Нічого складного у цих діях немає.

Тамара Вікторівна не стала сперечатися із сином. Вона розуміла, що вже пізно відмовляти молодим у допомозі. Завтра вранці Андрій та Олена мають виїзджати, тож сваритися через вихованця було безглуздо.

Наступного дня мати проводила молодь до дверей та побажала їм гарного відпочинку. Трохи пізніше Олена вислала свекрусі докладні інструкції того, як потрібно доглядати рослини. Дівчина не забула і про Елвіса. У повідомленні невістка нагадала, що годувати кота слід строго за розкладом, а також прибирати лоток відразу після його забруднення. Адже якщо цього не зробити, то наступного разу вихованець зробить свої справи на підлогу, а це потребувало від жінки додаткових зусиль.

– Боже, як мені це витримати! – зморщилася Тамара Вікторівна, коли прочитала усі інструкції невістки. – Треба було здогадатися – взяти бродячу кішку. Це вони що, виходить, замінили дитину Елвісом? Бачила я подібні історії в серіалах. Коли замість дітей молодь усяких собак і хом’яків заводить. Але зі мною такий номер не прокотить.

Тамара Вікторівна ще довго бурчала через вихованця сина та невістки. За тиждень вона обдзвонила всіх своїх подруг і розповіла їм про цю драматичну ситуацію.

Через сім днів Андрій та Олена повернулися з відпустки.

– Відпочили? – Тамара Вікторівна зустріла молодь із широкою усмішкою. Вона сподівалася, що ця відпустка допоможе подружжю стати батьками.

– Ой, як же добре на морі!.. – Олена була сповнена позитивних емоцій.

– Коли мене підвищать на роботі, буде, – розбираючи валізу, видав чоловік. – Ну що, мамо?

– Все нормально, синку. Я вам там їжу приготувала. Після дороги голодні, мабуть?

– Ще й як! – відповіла Олена і почала побіжно дивитися з боку в бік. – Кис-кис, Елвіс! Іди до мене, я так скучила!

Слова невістки викликали у Тамари Вікторівни явне занепокоєння. Вона почала тупцювати на місці, ніби хотіла щось сказати, але не наважувалася.

– Хм, – жінка голосно відкашлялася, чим звернула на себе увагу. – Послухайте, тут така проблема… Здається, втік, немає у будинку.

– Що?! – хором спитали Андрій та Олена.

– Як це можливо, мамо?! – почав сваритися чоловік.

– Ну, так вийшло.

– Коли це сталося? – грубо спитала Олена.

– Ой, це було три дні тому. Знайдете собі інше, якщо так хочеться.

– Нам інший не потрібний. Нам потрібен тільки Елвіс! Він був для нас, як член сім’ї, – заявила Олена і, взявши телефон у руки, побігла у свою спальню.

Поки невістка ображалася на свекруху, Тамара Вікторівна і Андрій усамітнилися на кухні. .

Трохи заспокоївшись, Андрій вирішив піти до кімнати до дружини і підтримати її. .

Але як тільки Андрій повернувся в бік кухонних дверей, він відразу побачив дружину. Заплакана Олена стояла в отворі дверей і важко дихала.

– Кохана, ти чого? – спитав Андрій і наблизився до Олени.

– Як ви посміли?! – молода жінка відсунула чоловіка і попрямувала до свекрухи. – Ми довірили вам свою квартиру! Свого вихованця! А ви взяли та виставили його на вулицю! Та що ж ви за людина така!

– Що?! – від хвилювання Тамара Вікторівна позадкувала назад і через секунду вперлася в підвіконня. – Нікого я не виставляла. Кажу ж, він утік, коли я…

– Досить обманювати! – Олена так голосно вигукнула, що навіть Андрій запереживав. – Ось, глянь, Андрію! Помилуйся на свою добру маму! – після цих слів дружина простягла чоловікові телефон, і він з подивом почав дивитись якесь відео.

– Що це? – тихо спитала Тамара Вікторівна. Вона не розуміла, що відбувається.

– Це будинкова камера, – невдоволено відповіла Олена. – Її нам встановили два тижні тому. Ви про неї не знали, тому й не сховали Елвіса, коли виносили його з дому.

– Мамо, що це таке? – переглянувши запис, Андрій ошелешено глянув на жінку. – Як ти могла? Куди ти його діла?

– Куди? – розгублено перепитала Тамара Вікторівна. Вона зрозуміла, що продовжувати обманювати й надалі немає жодного сенсу. Всі її справи було записано і зберігалися в архіві. – У парк. Через дорогу. Слухайте, я ж не зі зла. Просто мені здавалося, що цим котом ви хочете замінити собі дитину.

– Все, мамо! – вигукнув Андрій. – Ні слова більше! Дякую, що хоча б квіти не занапастила. Наступного разу знатиму, що квартиру тобі довіряти не варто!

Після цих слів молоді вибігли з дому і пішли у бік парку. Подружжя шукало Елвіса аж до вечора. Вони обійшли всі будинки та магазини поряд, заглянули під кожен кущ, але кота ніде не було.

Коли Олена вже зневірилася знайти улюбленого вихованця, вона раптом помітила знайому тварину, яка сиділа біля смітника.

– Кис-кис, Елвіс! – Олена покликала кота, і той одразу відгукнувся. Голодний вихованець підбіг до господині і почав тертися об її ноги.

– Нарешті ми тебе знайшли! – Андрій був дуже щасливий, що ця історія закінчилася не надто трагічно. Він узяв кота на руки і притис до себе.

Коли подружжя повернулося додому, ні Тамари Вікторівни, ні її речей там уже не було. Чоловіку була неприємна вся ця ситуація, але він не став сам дзвонити матері. Андрій був надто ображений на неї, а Олена взагалі не хотіла нічого чути про свекруху.

Через якийсь час Тамара Вікторівна сама зателефонувала до сина і попросила у нього вибачення. Андрій пробачив матір, а його дружина ще довго тримала образу на жінку. Невістка вважала, що такий вчинок був надто підлим, щоб так швидко забути про нього.

Через рік Олена таки помирилася з мамою чоловіка. Але зробила вона це не з власної волі. На мирову її попросив піти Андрій. Жінка завагітніла, і чоловік не хотів, щоб у майбутньому дитина відчувала цю напругу між бабусею та матір’ю.

Проте невістка все одно намагалася триматися подалі від свекрухи. Після цієї історії з Елвісом Олена вже не довіряла Тамарі Вікторівні, як раніше. Якщо свекруха так вчинила з котом, то хто знає, що їй ще не сподобається в їхньому домі?

Джерело