З першого дня знайомства з Юлією Іванівною Тамара захоплювалася кулінарними здібностями свекрухи.

– Нам потрібно було замовляти страви на весілля не в ресторані, а у вас, – лестила жінці невістка, яка стала родичкою буквально кілька місяців тому.

– Ой, скажеш теж, – почервоніла Юлія Іванівна. – Прямо-таки засипала компліментами.

– Чому б їх не робити жінці, яка готує божественно! Особливо мені подобається ваша випічка! – Тамара потяглася до чорничного пирога.

Свекрусі, звичайно, було приємно, що невістка заливається перед нею солов’єм, але іноді їй здавалося, що дівчина переграє.

Проте Юлія Іванівна не смикала Тамару і не злилася на неї за улесливі промови.

Те, що невістка не намагається налагодити з нею в такий спосіб стосунки, жінка зрозуміла дуже швидко.

Все сталося у неділю, коли син із дружиною знову приїхали відвідати Юлію Іванівну.

Тамара частину дня безглуздо посміхалася, дивлячись на свекруху, а потім за обідом не витримала і вручила їй тонкий конверт.

Родичка здивовано подивилася на дівчину і зазирнула всередину.

– Що це? Майстер-клас? – Юлія Іванівна здивовано покрутила в руках сертифікат.

Здавалося, вона не до кінця розуміла, що відбувається і для чого синова дружина це зробила.

– Так! Я бачу, що вам дуже подобається куховарити! Мало того, подобається не лише вам, а й нам! Я вирішила зробити вам невеликий подарунок. Сподіваюся, вам теж сподобається, – промовила Тамара. – Чи мені не варто було лізти зі своїм статутом у чужий монастир?

– Ні, ні, – заперечив, замахала руками Юлія Іванівна. – Я тобі дуже вдячна! Мені буде корисно сходити на майстер-клас.

– Я дуже рада! – Тамара від надлишку почуттів пустила сльозу і кинулася обіймати свекруху.

Юлія Іванівна теж не стрималася і розплакалася. Павло, дивлячись на дивну картину, здивовано знизав плечима і пішов на кухню пити каву.

За тиждень Юлія Іванівна вирушила на майстер-клас. Після п’ятигодинного марафону вона одразу подзвонила невістці з великою подякою.

– Дякую тобі, люба! Я багато нового почерпнула сьогодні. Навіть не помітила, як п’ять годин пролетіли, – подякувала Тамарі жінка. – Не стрималася і довелося кілька книжок з кулінарії купити.

У невістки від радості аж настрій піднявся. Вона була готова стрибати від щастя, але колеги, що її оточували з усіх боків, утримали Тамару від зайвого виплеску емоцій.

Близько місяця Юлія Іванівна перебувала в ейфорії від майстер-класу, а потім посумнішала.

Невістка відразу помітила зміни в її поведінці і наважилася запитати про причину туги.

– Та тут на дозвіллі подумала, що даремно стільки років комірником відпрацювала. Треба було мені в кухарі йти. Стільки часу даремно витратила, – засмучено зітхнула Юлія Іванівна, і Тамара зрозуміла, що вона справді серйозно над цим задумалася.

– Зараз ще не пізно все змінити. Вам лише п’ятдесят вісім років, – дівчина впевнено підбадьорила свекруху.

– Та куди вже мені, – схлипнула жінка. – Як то кажуть у вас, у молоді, профукала я своє життя…

Тамарі настільки стало шкода Юлії Іванівні, що вона зважилася на ризикований вчинок.

Жінка надіслала заявку від її особи на участь у телевізійному шоу, присвяченому кулінарії.

Свекруха була здивовано, коли надійшов дзвінок із Києва із запрошенням приїхати та здивувати своєю стравою.

– Тамаро, це ти відправила заявку? – після розмови з редакторами шоу Юлія Іванівна зателефонувала невістці.

– Я! – одразу ж зізналася дівчина, зрозумівши, що крутитись зовсім ні до чого.

– Навіщо? Що я їм там покажу? Готую я посередньо, – заохала свекруха. – Мені здається, що це вже перебір якийсь… У цьому випадку треба було спитати дозволу в мене.

За голосом Юлії Іванівни Тамара зрозуміла, що цього разу її витівкою жінка залишилася незадоволеною.

– Ви можете відмовитись, – нерішуче промовила невістка. – Вибачте…

– Я вже погодилася, – приречено промовила Юлія Іванівна. – Наступного тижня мені вже їхати на зйомки. Поїдеш зі мною. Я Києва не знаю, заблукаю.

Тамарі нічого не залишалося, як погодитися з рішенням свекрухи, щоб здобути в неї милість.

Дівчина відпросилася з роботи та вирушила разом із Юлією Іванівною.

Усю дорогу і весь час перебування там свекруха сильно нервувала. Вона звинувачувала невістку в тому, що вона без дозволу надіслала заявку.

– Сиділа б зараз вдома, а не стирчала б у студії. Ще зйомки ці, – гнівно промовила Юлія Іванівна. – Більше нізащо не смій так робити!

Тамара, якій не було чого сказати на своє виправдання, винно опустила очі.

Дівчині й самій дуже хотілося, щоб вся ця метушня якнайшвидше закінчилася.

На превеликий подив невістки та свекрухи, жінкам довелося затриматися ще не тиждень.

Юлія Іванівна пройшла відбірковий тур і навіть змогла взяти участь у кількох програмах.

На останньому етапі свекруха таки вилетіла, чому була сильно здивована Тамара.

– Борщ не змогли приготувати? – недовірливо перепитала вона в Юлії Іванівни, яка, здавалося, чомусь не була засмучена.

– Я спеціально. Одна річ, коли я це роблю щодня, а інша, коли щодня по сто страв. Ні, не моє це, – нервово посміхнулася свекруха.

– Ви спеціально? – приголомшено спитала Тамара.

Замість відповіді Юлія Іванівна загадково посміхнулася, і дівчина зрозуміла, що мала рацію у своїх припущеннях.

Коли жінки повернулися до рідного міста, свекруха почала дуже мало готувати. В Тамари складалося таке враження, що Юлія Іванівна була сита готуванням на багато років вперед.

Перед своїм днем ​​народження свекруха несподівано зателефонувала Тамарі та на пряму заявила:

– Тамаро, не даруй тільки мені нічого, що пов’язано з кулінарією.

Сконфужена невістка відповіла, що почула жінку, і подарунок точно не буде пов’язаний із приготуванням їжі.

Порадившись із чоловіком, Тамара вирішила, що найкраще піднести свекрусі сертифікат у звичайний мережевий магазин, де жінка сама купити те, що їй потрібно.

На дні народження дівчина з подивом виявила, що на столі лише покупна їжа.

Юлія Іванівна, спіймавши на собі її розгублений погляд, хитро підморгнула і прошепотіла:

– Дістало вже це приготування. Вирішила відпочити. На дозвіллі подумала, що й правильно не пішла багато років тому в кухарі, а то вже не витримала б.

Тамара зрозуміло кивнула і розпливлася в посмішці. Вона була рада тому, що Юлія Іванівна перестала шкодувати про втрачений шанс.