– Татку, а чому ти вчора так пізно прийшов? Знову до своїх коханок ходив? – випалила наша 6-річна донечка за столом
Коли я виходила заміж за Славка, була на сьомому небі від щастя. Він успішний, молодий і дуже перспективний викладач кафедри права в місцевому виші.
Одразу мене завоював не тільки своєю вродою, але й багатим внутрішнім світом.
На весіллі мені не заздрили хіба дуже ледащі. Свято було й справді розкішним, але вже за місяць після нього ми зі Славком занурилися в звичайне сімейне життя, в якому мало романтики і дуже багато побуту.
Я до цього була готовою, а от мій новоспечений чоловік ні…
Про його першу зраду я дізналася від його коханки. Молоденька студентка прибігла до мене вся в сльозах і благала, щоб я віддала їй свого чоловіка. Цікаво, правда?
Я не кричала, не виганяла її в шию з квартири, мені на все це не вистачило б сил.
– Чаю вип’єш?
– Що?
– Чаю. Зараз Славко прийде. Повечеряємо втрьох.
Бідолашна дивилася на мене, наче на божевільну. Швидко зібрала свої речі і втекла.
Я давно так не сміялася, як того вечора.
Через деякий час і Славко додому повернувся. Дивився на мене щенячими очима, просив пробачення, на коліна падав:
– Я тебе люблю! Ну, правда! Мені, крім тебе, більше ніхто не потрібен. Не знаю, як це все сталося…
І я пробачила. Не хотіла руйнувати свою маленьку сім’ю.
На якийсь період чоловік і справді змінився. В наші стосунки знову повернулася пристрасть і вірність. Але коли я дізналася, що вагітна, Славко розправив свої крила і почав шукати нову компанію для холодних осінніх вечорів.
Він завжди ночував вдома, а в те, де він бував після своїх лекцій, я намагалася не вникати. Мене цікавила тільки моя донечка.
Не думала я, що народження нашої Оленки його так кардинально змінить. Мого чоловіка, ніби підмінили на якихось 6 років.
Золотий сім’янин, на чужих жінок навіть не дивився. А про маленьку як він турбувався! Ще краще, ніж я. Щоночі вставав, щоб її заколисати, годував з пляшечки, відкладав всі свої справи, щоб піти з нами в поліклініку чи на чергове свято в садочку.
Коли донечка пішла до школи, я вже була морально готовою до того, що Славко знову зірветься.
Так і сталося. Я пропадала на роботі, маленька залишалася на додаткових заняттях, от наш татко і засумував.
Нічого, Мариночка з кадрової служби його втішила і добре розважила. Я навіть одного разу бачила їх вдвох біля готелю в центрі.
Красива, молода, довгонога… Все, як у фільмах. Вона теж мені дзвонила, просила відпустити Славка. Я тільки сміялася і говорила, що нікого біля себе не тримаю і взагалі гадки не маю, чому ж він щоразу повертається до мене.
– Як ти це все терпиш, Соломіє? – питала подруга.
– А що робити? Його вдачі я вже не зміню. Чоловік він дбайливий, та й батько чудовий. Оленка без нього навіть заснути не може.
– То що тепер? Жертвувати собою заради сім’ї?
– Виходить, що я обрала саме цей шлях.
– Невже не боляче?
– Ти навіть не уявляєш, наскільки це боляче. Але потроху звикаєш, стаєш спокійнішою. Зрештою, він завжди повертається до мене.
Мабуть, того вечора нашу розмову випадково підслухала донечка. А я й не знала, поки вона наступного ранку не випалила:
– Татку а чого ти вчора так пізно прийшов? Був у своїх коханок?
Він мало не вдавився тим шматком сирника. Я поплескала його по спині і прошепотіла:
– Присягаюся, я їй нічого не говорила.
Славко дивився на людину, яку любив понад усе на світі, і навіть не знав, що сказати. Йому стало дуже соромно. На якусь мить мені здалося, що він от-от пустить сльозу.
Після того його вечірні походеньки припинилися.
Зараз Оленка вже доросла дівчина, заміж збирається.
– Мамо, тату, як добре, що в нас така міцна і дружна сім’я. От би й у нас з Максимом вийшло таку створити.
Я обійняла її і прошепотіла:
– Все в твоїх руках, доню.
Щоб трохи відпочити від весільних клопотів ми зі Славком поїхали на озеро.
Я поглянула на свого чоловіка – таки вік своє бере. Вже й кучері не ті, животик кругленький, мішки під очима, але як тільки бачить в радіусі кількох метрів красиву і молоду дівчину – одразу вмикає всю свою чоловічу харизму.
Комедія. Сміх та й годі. З того всього аж заснула. Прокинулася від приємного холодного повітря. Відкриваю очі, а поряд сидить Славко:
– Ти заснула, а на тебе одразу комарі почали злітатися. От я тебе й стережу.
Отаке-от у нас кохання. Дивне і незрозуміле, але триватиме воно стільки, скільки я й обіцяла в церкві – доки смерть не розлучить нас.
Чи змогли б Ви пробачити зраду?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.