Тато свого часу вчинив дуже непорядно щодо мене і мами. Вирішив зробити широкий жест і відписав свою частину квартири сину своєї співмешканки.

Начебто по-чоловічому вчинив – він живе на її території, але в боргу бути не хоче, тому ось подарунок з панського плеча. Наша з мамою думка його не цікавила. От хай тепер до цього сина і йде по допомогу.

Ми з батьками жили в державному житлі, яке потім приватизували на трьох – мене, маму та тата. Кожному дісталося по одній третині частки у двокімнатній квартирі. Я була маленька і не морочилася такими питаннями, все вирішували батьки.

До моїх семи років батьки начебто жили добре, або просто я нічого не помічала через свій маленький вік. А потім тато почав рідше ночувати вдома, погулювати почав, сваритися з мамою.

Це все тривало близько чотирьох років, мама всіма силами намагалася зберегти сім’ю, хоча не було що зберігати.

Зрештою батьки розлучилися, тато зібрав валізу і пішов до іншої жінки. Вона була старша, у неї вже був син від першого шлюбу, йому було близько шістнадцяти років.

Про аліменти та якусь іншу допомогу від батька я не згадую. Мама була надто горда, щоб просити, а тато й не пропонував.

Мені було близько п’ятнадцяти років, коли в наші двері почали ломитися. На порозі був молодий хлопець та дівчина. Мама з ними поговорила і зайшла до кімнати із заплаканим обличчям.

Виявилося, тато подарував сину своєї співмешканки свою частку у нашій квартирі, і тепер новий власник вирішив прийти сюди зі своєю молодою дружиною.

Я не розуміла, як так можна, мама теж слабо уявляла, як тепер жити. А хлопець сказав, що ми маємо звільнити одну з кімнат, щоб вони могли там оселитися. Ось так раптово ми опинились у комуналці.

Хлопець та його дівчина вели гучний спосіб життя, збирали друзів, галасували, але робили це не спеціально, просто їм було років по двадцять, саме час так жити. Але ам із мамою від цього було не легше.

Уроки робити було неможливо, мамі поспати перед зміною також не вдавалося. Купа незрозумілого народу у квартирі дратувала.

Коли мама спитала якось у батька, навіщо він так з нами вчинив, тато навіть не подумав просити вибачення. Сказав, що цей хлопець йому як рідний син, до того ж батько живе на території своєї жінки, і хотів просто відплатити добром за добро. Про нас він навіть не думав.

У результаті ту квартиру ми продали, поділивши гроші згідно з частками. Ми з мамою взяли собі в іпотеку двокімнатну, оформивши навпіл. Щоб допомагати мамі її оплачувати, я вирішила почекати з навчанням, влаштувалась працювати.

Мати до кінця іпотеки так і не дожила. Мами не стало два роки тому, а іпотеку я закрию лише наступного року, якщо нічого не станеться.

Місяць тому мене якось знайшов батько, з яким ми дуже довго не спілкувалися. Подзвонив, запросив зустрітись..

Виявилось, що зі своєю жінкою він розійшовся вже кілька років тому. Вона його виставила з тією ж валізою, яку він колись забирав у нашій старій квартирі. Історія циклічна.

Батько скаржився на вік, маленьку пенсію та велику оплату за орендовану квартиру. Слухати, як він манівцями добирається до мети зустрічі, мені набридло.

Я спитала, що від мене треба. Виявилося, що потрібний дах над головою, бо на його пенсію жити на орендованій квартирі дуже дорого.

Я сиділа і дивувалася, ось нахабства в людини. Аліментів він не платив, нічим не допомагав, навіть із днем народження не вітав, із квартирою нас дуже некрасиво кинув, а тепер прийшов проситися дати притулок.

У мені жалості до нього немає. Порадила йому йти до хлопця, який йому як рідний син, і якому він особисто подарував свою частку квартири.

От нехай він йому допомагає. Для того хлопця тато зробив набагато більше, ніж для мене. Сподіваюся, це була наша остання зустріч.