Тепер, коли Мирослав став сватом Марії, вона сама наважилася запропонувати йому зійтися і жити у неї в будинку, в якому вона за свої італійські гроші зробила чудовий ремонт. Оля ще довго навіть не хотіла з мамою спілкуватися через це, і досі говорить крізь зуби. Мама прикро через це, та вона вже зрозуміла, що спочатку треба думати про себе, а потім вже про інших
Марія і не уявляла, що її життя зміниться так радикально після того, як вона вирушить за кордон, адже вона ніяких змін не прагнула, а просто хотіла грошей заробити.
Це було непросте рішення. Ще коли вона була зовсім молодою, вона мріяла про сімейне щастя, дітей, власний дім і спокійну старість, але обставини склалися інакше.
Її чоловік, Микола, був хорошою людиною, але не мав сильної волі і не зміг стати тим, ким вона його уявляла в своїх мріях. Вони одружилися, коли Марії було 22.
Микола був на кілька років старший за неї, мав стабільну роботу в сільському кооперативі, і, здавалося, що їхнє життя добре складеться. Але на практиці все виявилося не так.
З самого початку їхнє подружнє життя було далеким від ідеалу. Микола часто брав на себе роль «захисника», але його «захист» обмежувався лише тим, щоб не допомагати Марії по дому та не турбуватися про дітей.
Вона одна тягнула все на собі – доглядала за маленькими дітьми, вела господарство, працювала на дві зміни.
Микола тим часом нічим особливим не цікавився, крім своїх розваг із друзями, а коли пішли фінансові труднощі, ще й почав заглядати в чарку.
Марія терпіла довго, але одного разу зрозуміла, що не може жити так далі. Їй важко було все це пережити, коли чоловік повертався додому нетверезим і влаштовував сцени.
Тому Марія прийняла складне рішення – подала на розлучення. Було боляче, але вона знала, що сама зможе справитися з дітьми. Марія була сильною жінкою і завжди вважала, що за всяку ціну треба не здаватися.
Після розлучення Марія залишилася з двома дітьми на руках і без підтримки. Її батьки жили в іншому місті, і допомогти особливо не могли.
Зрозумівши, що для дітей їй потрібна не просто стабільність, а й фінансова незалежність, Марія вирушила за довгим євро в Італію. У 35 років вона зібралася з силами, залишила рідний дім і вирушила в пошуках кращого життя для себе та дітей.
З перших днів Італія зустріла Марію нелегким робочим графіком. Вона працювала у італійців, доглядала за людьми похилого віку.
Труднощі та самотність, звісно, не давали спокою, але вона трималася. Всі гроші, що вона заробляла, Марія відправляла на підтримку дітей і стареньким батькам.
Вона купила для них нову квартиру, і навіть передала гроші на ремонт в їхньому старому домі. Кожен день був складним, але Марія мала свою мету: побудувати майбутнє для своїх дітей.
Минав час. В її житті відбулися перші серйозні зміни – вона стала зустрічатися з одним італійцем – Лукою. Він був добрий, любив її, але Марія не уявляла собі з ним свого майбутнього.
Так і не створила сім’ю в Італії, хоча Лука пропонував їй залишитися. Марія йому пояснила, що у неї є важливі обов’язки вдома, і не могла залишити рідну землю і своїх дітей. Лука зрозумів, або вдав, що зрозумів, і вони залишилися добрими друзями.
З роками Марія все більше переосмислювала своє життя. Вона знову почала планувати повернення додому, але вже не просто як матір, яка повертається до дітей. Вона хотіла і себе трохи щастя, бо в Італії вона навчилася любити себе.
Після 10 років перебування в Італії вона вирішила повернутися додому, адже її доньки підросли і почали ставати самостійними.
Та повернення не стало таким простим, як вона собі уявляла.
Усе в рідному місті змінилося, дороги, будинки, люди. Вона навіть не впізнавала колишніх знайомих. Багато хто з них вже залишився за кордоном.
Одного дня, після повернення додому, Марія зустріла Мирослава, давнього друга ще з дитинства. Він був вдівцем і працював в місцевій бібліотеці.
Щось рідне побачила вона у цьому чоловікові. Вони одразу ж знайшли спільну мову. Мирослав і Марія почали часто спілкуватися, гуляти парком, обговорювати новини та плани на майбутнє.
Мирослав був добрим і розуміючим чоловіком, і хоча Марія не уявляла, як в їхньому віці будувати стосунки, все ж, вирішила спробувати.
Старша донька Марії, Тетяна, вже заміжня, і навіть мала дитину. Вона була дуже вдячна мамі за все, що та для неї зробила, за допомогу з купівлею квартири та підтримку.
Однак Тетяна була впевнена, що все, що Марія робила для неї, було обов’язком матері.
А от молодша донька, Оля, була дещо впертою і не такою розуміючою як її сестра.
Вона була проти стосунків матері з Мирославом, зізналася, що зустрічається з його сином.
Молоді люди відразу зрозуміли, що хочуть одружитися, і Марія, зрадівши, що її донька знайшла своє щастя, дала своє благословення.
Але для Марії рішення залишалося важким: з одного боку, вона розуміла, що їй потрібно продовжити своє життя, віднайти нове щастя разом з Мирославом, а з іншого – не хотіла розчарувати своїх дітей.
Однак, почавши все знову, вона відчула, що тепер, після усіх років, вона може бути щасливою. І саме це відчуття нової надії дало їй сили рухатися вперед.
Їй не потрібно було багато часу, щоб зрозуміти: все, що вона робила для своїх дітей, вона робила не заради зобов’язань, а з любові. І тепер вона заслужила право на власне щастя.
Після років самотності, важкої праці за кордоном і великої любові до своїх дітей, Марія зрозуміла одне: не можна жити тільки минулим. І навіть якщо колись ти все віддавав іншим, настав час і для себе.
Оля була проти, щоб мама виходила заміж за Мирослава, тепер уже її свекра.
Та тепер, коли Мирослав став її сватом, Марія сама наважилася запропонувати йому зійтися і жити у неї в будинку, в якому вона за свої італійські гроші зробила чудовий ремонт.
Оля ще довго навіть не хотіла з мамою спілкуватися через це, і досі говорить крізь зуби. Мама прикро через це, та вона вже зрозуміла, що спочатку треба думати про себе, а потім вже про інших.
А ви підтримуєте Марію в цій ситуації?