Як це так, діти?! Аби ви на Андрія в село не приїхали?! То ж такий празник буде?!” – репетувала у слухавку свекруха. А в мене аж голова від тих криків розболілася. 

Знаєте, є така приказка “невістка – чужа у горлі кістка”. Так от, це все про мене. Я майже 8 років стою поперек горла Марії Михайлівні. Свекруха може місяцям не телефонувати до мене чи онуків, от навіть зі святами не привітає. Раз навіть пропустила день народження старшого Юрка, відзвонилася аж за тиждень після іменин. 

Але коли в селах починаються храмові свята – то одразу пригадує мій номер телефону: 

– Наталочко, а коли ви до мене приїдете? Щось так давно не гостювали. Баба вже й забула, як онуки виглядають!

Перше клювала на таку “приманку”, приїздила у гості – а мені одразу фартух в руки та й показують пальцем на кухню:

Треба швидко голубці зробити. І он, дивися, там вже тісто на вареники готові. Половину роби з картоплею, половину з капустою.

– Так дайте я сама щось з дороги перекушу. 

– Нема коли жерти! Гості через годину прийдуть, мий руки і швидко готувати. 

Я була у свекрухи наче в наймитах. Бігала від кухні до столу, їсти носила, а гості приходили, понапивалися, понажиралися та йшли додому. Мало того, пані Марія навіть священників після недільної служби кликала до хати.

Ще й так дякували саме свекрусі, що гарно прийняла, співали їй многая літа. А мені ні дякую, ні догори ср*кою! Ну ж хіба чоловік потім хвалив та допомагав весь бардак прибирати, бо таке враження, наче то ураган по хаті пронісся. Звісно, ніякі смаколики зі столу нам не перепадали – хіба канапки, де хліб вже підсох. Ні голубців, ні вареників, ні ложечки салату

Звісно, як було Різдво та Великдень, то я сонця білого не бачила. Напевно, тому не дуже люблю такі церковні застілля. Батьків у мене нема, давно померли, та й решту родичів живуть або дуже далеко, або закордоном, або просто не хочуть спілкуватися. 

І така “гостина” у свекрухи почала вже дратувати. Здається, що була б воля пані Марії – то вона б мене батогом била та в погребі тримала. Ще й любить часто про гостей попліткувати. коли ті вже додому підуть:

“Ну ти бачила, в чому Нуська прийшла?”

Панотець вже таке пузо віджер ходить від хати до хати. Скоро у церковні двері не пролізатиме”

“А Мішка Іванчук лиш би горілку пив, як ту святу воду!”

Раз хтось з гостей просто сказав, що борщ недосолений – то свекруха мене потім так вичитувала, як малу дитину:

– В тебе що, руки з одного місця ростуть? Хотіла мене серед сусідів по селі осоромити?! 

– Ну так сільничка поруч стояла. І ви б могли самі той борщ зварити, бо то ваші гості! 

– Ми одна родина і повинні один одному допомагати.

І от скоро Андрія, а в мене якраз свекор Андрій Васильович. І вчора до мене зателефонувала вгадайте ХТО і попросила вгадайте ЩО

– Треба, аби ви в місті деякі продукти купили на салат. І приїдь краще у п’ятницю, то 29 число, аби ми все встигли приготувати. 

– Не можу. 

– Як це не можу? Ви на Андрія в гості не приїдете?

– В гості ми приїдемо. А в наймити – ні. Ви самі сусідів кликати, то й самі, будь ласка, їх обслужіть. Я не кухарка та не прибиральниця. Ви бодай згадайте одне застілля, де я могла просто відпочити, а не бігала туди-сюди всім тарілки носила. 

То можеш до нас на Різдво взагалі не приїздити! 

Мене дійсно дістали ті сільські застілля з горілкою, які робить свекруха. Те, що ми одна родина не робить якоїсь послуги. Навпаки, я була б рада відпочити та вдома посидіти. А подарунок якось передамо іншим разом. 

“Поділіться своїм настроєм після прочитання! Яке емодзі найбільше відповідає вашим почуттям зараз?” ❤️, 😠, 😢, 😄 — виберіть те, що резонує з вами!