— Тобто як це — ти тата на своє весілля не запросила, Марино? — Тетяна Іванівна розгублено подивилася на дочку.

— Тата я якраз запросила, — примружилася наречена. — І він обіцяв, що приїде. Мамо, ну як ти собі уявляєш: на весіллі буде два батька, вірніше тато і твій чоловік?

– Це ти тата Сашка називаєш “твій чоловік”? — широко розплющивши очі, спитала мама. — Як тобі не соромно! І в кого тільки ти така невдячна… Утім, питання риторичне. Зрозуміло ж у кого – у свого батька.

Тетяна вийшла з кімнати і голосно гримнула дверима. Вона не хотіла залишатись далі в одному просторі з дочкою. Як Марина може чинити так з людиною, яка виховувала її з десяти років? І повністю замінив їй батька?

…Тетяна Мельник розлучилася зі своїм чоловіком, коли жити стало нестерпно. Ні, Анатолій завжди зраджував дружині, гуляв, а іноді й зовсім не приходив додому ночувати, але Таня закривала на це очі і ретельно приховувала те, що відбувається в її родині.

Закривала очі з багатьох причин: по-перше, у них росла маленька дочка, по-друге, Тетяна жила у квартирі чоловіка. Але головне, жінка не хотіла визнавати, що мама мала рацію.

– Таню, куди твої очі дивляться, – хитала головою мама – Зінаїда Петрівна. – За кого ти заміж вийшла? Та в нього ж на лобі написано, що він гулящий та й взагалі не пристосований для сімейного життя.

— Мамо, я його люблю. І Толік любить мене. Я краще знаю за кого мені виходити заміж, не втручайся, будь ласка, – відмахнулася Тетяна.

— Таня, зупинись, пошкодуєш. Зупинися, доки дітей немає. Залишишся сама. Я вже знаю таких як Толік. Сама з твоїм батьком намаялася… – тяжко зітхала мама.

— Це моє життя мамо і вирішувати мені. Я люблю Анатолія і ми одружимося. Вже заяву подали до ЗАГСу.

— Ну, дивись, я тебе попередила, — розгнівалася Зінаїда Петрівна. — Потім назад додому не просись. Кине тебе твій Анатолій, сама викручуйся, якщо матір не слухаєш.

На цьому й вирішили. Але вже через рік після весілля, коли народилася дочка, Таня зрозуміла, як мама мала рацію. Анатолію сімейне життя набридло дуже швидко. Він був би радий розлучитися з дружиною і жити як раніше, та тільки дитина з’явилася. Не виставити ж Тетяну з немовлям надвір. Звичайно, він цього не зробив, але жив так, як йому зручно.

Тетяні і поскаржитися на своє життя не було кому. Хотіла з мамою поговорити, але Зінаїда Петрівна швидко припинила ці розмови, давши зрозуміти, що попереджала дочка.

— Навіщо ці розмови, Тетяно? Якщо ти вирішила піти від Анатолія – справа твоя, але на мене не розраховувай, – прямо сказала мама.

— Ні, мамо, ти що? У нас все гаразд, — усміхнулася жінка.

— От і чудово, — полегшено видихнула мати. — Сама знаєш, у мене нове життя – новий чоловік. Всім разом у квартирі тісно буде. Так, і попереджала тебе.

Більше Тетяна з мамою не розмовляла на тему свого сімейного життя, яке, тим часом, ставало все важчим і складнішим. Анатолій тепер міг зникнути на кілька днів, а коли повертався, поводився, як ні в чому не бувало.

З дружиною чоловік розмовляв тільки на підвищених тонах, а на дочку зовсім не звертав уваги, хоча Марина завжди тягнулася до батька. Тільки в поодинокі хвилини осяяння, батько міг пограти з дитиною або сходити з дівчинкою в кіно чи парк.

Такі миті Марина запам’ятала на все життя, як і те, що мама переконувала ходити в музичну школу, сварила, перевіряючи домашнє завдання і просила утримувати кімнату в чистоті. Саме тому тато був добрий, а мама погана.

Терпець Тетяни закінчився, коли Анатолій почав погано поводитися з дружиною. Жінка подала на розлучення, але подітися їй було нікуди. Так, вони з дочкою були прописані в квартирі чоловіка і вона могла там проживати, але Таня не хотіла залишатися на одній житлоплощі з колишнім чоловіком.

Ось тоді і прийшла на допомогу свекруха. Тамара Іванівна запропонувала невістці з онукою жити в неї. Тетяна переїхала у трикімнатну квартиру матері колишнього чоловіка та зітхнула з полегшенням. Жили, загалом дружно, ось тільки свекруха діставала постійними розмовами, що син одумається і все ще буде в Тані та Анатолія добре:

– Я не повернуся до нього, навіть якщо він “одумається”, як Ви кажете. Втім, такі люди, як Толік, не змінюються, – зітхнула Тетяна.

– Подивимося, – підібгала губи свекруха, якій було все одно прикро за сина.

Внучці Марині бабуся постійно твердила, що батько у неї чудовий, просто у нього важкий період у житті.

— Мати твоя кинула його, ось у нього ноги й підкосилися. Тяжко твоєму татові без сім’ї, – скидала сльозу Тамара Іванівна.

Так вони жили кілька років. Через два роки після розлучення, Тетяна познайомилася з Олександром, а ще через півроку вийшла за нього заміж і переїхала з дочкою від свекрухи. Що тоді діялося, згадувати страшно. Свекруха, буквально, сварила невістку на чому світ стоїть, але з онукою спілкуватися не перестала і продовжувала тій наспівувати який прекрасний її батько.

Іноді, дуже рідко, Анатолій спілкувався з дочкою і дівчинка знову сприймала ці зустрічі як найщасливіші миті у житті. А ось те, що чоловік матері, Олександр, забезпечував її, одягав, заступався, допомагав – це сприймалося як само собою зрозуміле.

Вітчим немало витримав під час підліткового періоду Марини, але ніколи нічим не дорікав дівчині. Завдяки татові Саку, дівчинка ніколи нічого не потребувала. Чоловік матері навіть на збори до школи ходив, відвозив і забирав доньку Марину з музичної школи, кілька разів витягував із неприємностей і ось підсумок:

Марина виходить заміж за Максима, але вирішила, що до вівтаря її поведе рідний батько – Анатолій, а ось Олександра взагалі запрошувати не хоче. Тетяна була шокована і після важкої розмови з дочкою прийняла рішення:

— Якщо ти батька не хочеш бачити на своєму весіллі, то і я не прийду, — Тетяна розвернулася, щоб вийти з кімнати, але її зупинив чоловік.

— Дівчатка, не сваріться. Таня, нехай буде так, як хоче Марина. Це її весілля та її рішення. А ми зустрінемося наступного тижня у нас на дачі, накриємо стіл і я привітаю молодих, — Олександр вирішив, як завжди, згладити ситуацію, — Ти, Таню, маєш піти на весілля. Ти мати. Твоя єдина дочка виходить заміж. Не підводь її, Таню.

— Ні, Сашко, цього разу ти мене не вмовиш. Я такого ставлення до тебе не пробачу. Якщо вона така грамотна, нехай вирішує, як хоче, а я вже вирішила – без тебе мені там робити нічого. Ось наступного тижня разом із тобою і привітаємо молодих у нас на дачі.

Олександру не вдалося вмовити дружину, а Марина мовчки сиділа в кріслі і поглядала спідлоба то на матір, то на тата Сашка. Перед тим як піти, дівчина обійняла вітчима:

— Тату Сако, ну ти не ображаєшся?

— Ні, не ображаюся, крихітко, — вітчим погладив Марину по волоссю.

— Дякую тобі, — усміхнулася Марина, — Сам розумієш тато є тато.

— Звичайно, розумію, — усміхнувся вітчим у відповідь.

Ледве за Мариною зачинилися двері, як посмішка сповзла з обличчя Олександра. Чоловік присів на крісло і тяжко зітхнув. На душі було дуже тяжко.

…За день до весілля дочки, Тетяна метушилася вдома на кухні. Вони з чоловіком вирішили накрити стіл у день одруження та посидіти вдвох: підняти келихи за щастя молодих, згадати дитинство Марини, подивитися фотографії. Тетяна збиралася накрити шикарний стіл. Нехай усе буде по-справжньому урочисто. Раптом пролунав дзвінок.

— Сашко, візьми трубку, бо в мене руки брудні, — гукнула в глибину кімнати жінка. Чоловік поспішив на кухню і схопив телефон дружини.

– Мамо, він не приїде. Не приїде, уявляєш? Завтра весілля, а його все нема. Я зателефонувала, а він каже, що друзі запросили на рибалку і упускати такий шанс він не може. Його не буде, мамо, — майже плакала Марина.

— Стривай, Марино, це тато Сашко, — розгублено сказав чоловік, — мама готує, в неї руки брудні. Хто не приїде? Ти можеш пояснити?

— Батько не приїде, — схлипувала Марина. — Тату Сашко, може, ти? – ледве чутно промовила Марина і в цей момент Тетяна вихопила слухавку з рук чоловіка.

— Отже, тепер тато Сашко знадобився? Безсовісна ти, Марино. Не приїдемо ми, ясно?

— Що ж мені робити, мамо? – розгубилася дочка.

– Не знаю. Відклади весілля, дочекайся свого святого татуся, якщо він, звичайно, взагалі знайде для тебе час, — сердито відповіла мати, а Марина тільки тихо плакала.

У цей момент Олександр Євгенович обережно взяв трубку з рук дружини і спокійно сказав:

— Марино, не хвилюйся. Не плач, бо завтра вранці погано виглядатимеш. Що це за наречена у нас буде? Я приїду, дочко. Ми з мамою приїдемо.

У телефоні почулися гудки. Марина, по той бік дроту, розгублено подивилася на слухавку і заплакала ще дужче. Такого сорому дівчина ніколи не відчувала в житті. І що робити їй, вона не знала…

…У день весілля наречена була не одна – Олександр таки вмовив Тетяну не псувати доньці свято. Але чи став цей випадок для Марини уроком, час покаже…

Джерело